Як швидко летить час! Здається, ще зовсім недавно у Києві проходили перші «Сезони моди», і наша газета, як інформаційний партнер цього незвичайного і не всім тоді зрозумілого заходу, невтомно пояснювала: «аналог паризьких Днів прет-а-порте», «організатори: РІА «Янко», журнал «Єва» і ательє «Сергій Бизов», «дизайнери, які стабільно створюють дві колекції на рік», «місце зустрічі творців і виробників одягу»…
Сьогодні, що таке «Сезони», знають усі, ця акція стала невід’ємною частиною нашого життя. Більше того — цієї весни «Сезони моди» святкують свій перший справжній ювілей: колекції українських дизайнерів представляються на суд преси і глядачів удесяте. Проте цей ювілей у якомусь значенні і наш загальний: ось уже 10-й раз газета «День», незмінний медіа-партнер «Сезонів», подає на суд своїх читачів своє бачення української моди.
За роки життя у «Сезонів» з’явилася безліч вірних друзів, і аж ніяк не тільки серед преси. Так, кава «Nescafe» стала чи не постійним атрибутом наймоднішого українського заходу. Це традиційне партнерство розвивається в різних площинах, але дві з них особливо полюбилися постійним відвідувачам «Сезонів моди»: по-перше, впродовж усього заходу в перервах між показами можна насолоджуватися прекрасною кавою Nescafe Gold, а по-друге, на «Сезонах» з деяких пір однією колекцією стало більше: відкриває акцію «збірна» колекція «Nescafe Gold», для якої кожен із учасників «Сезонів моди» подає спеціально створену модель «Nescafe».
ОСОБЛИВІ ВРАЖЕННЯ
Найсильнішим емоційним враженням «Сезонів», безумовно, стала колекція Олександра Моняка «Жара-2002». Гранично проста за кроєм і конструкцією, вона стала буквально прозрінням кольору. Здавалося б, нічого особливого — багато зелені, багато великих червоних квітів, багато відкритих тонів — але саме тут безперечний колористичний дар дизайнера виявився повною мірою. Бездоганні поєднання, здавалося б, неможливих комбінацій кольорів, яскравість, гармонія і сила — вся колекція, здавалося, зроблена на одному подиху, і під час її демонстрації в приміщенні неначе повіяло озоном.
Неоднозначну реакцію серед експертів «Сезонів» викликала колекція Олександра Гапчука «Out of Africa», створена під враженням від відвідування ПАР. Оцінки коливалися від «прекрасно» до «не зрозумів, що це було». Від себе можемо сказати, що колекція, і, передусім, чоловічий її блок (застереження, традиційне для творчості Гапчука) нам дуже сподобалася. Дизайнер змішав і одночасно виявив усі стильові, тимчасові і, якщо хочете, цивілізаційні відмінності колиски людства. Його колекцію населяли раби і автентичні африканці, «окультурені» негри Гарлема і просто люди, які живуть у цій строкатій, яскравій і щедрій країні. Проте ця робота представляла б інтерес виключно для етнографів, не будь важливого зауваження: всі ці тенденції Олександр переосмислив і адаптував стосовно найсучаснішої чоловічої моди, так що його строката, яскрава, екстравагантна і голосна колекція (на сцені був танцюрист із барабанами) цілком могла би стати ілюстрацією мінімум для трьох-чотирьох суперактуальних тенденцій.
Враження від колекції Лілії Пустовіт у суворому значенні не можна назвати особливим — якщо говорити про контекст її творчості. Ідеальне поєднання, українського і бездоганно європейського, що склалося автентично, дизайнер продемонструвала ще у минулій, осінній колекції. Зараз ми скоріше були присутні на презентації «літнього варіанту» тієї ж самої ідеї: більше білого, більше червоного, основна квітка — мак. Але воно, це враження, стає не просто особливим, але унікальним, якщо розглядати те, що робить Лілія, у загальному ряду української моди — і не лише моди. Легко говорити, що у світі популярні етнічні мотиви. Не так уже й важко, зрештою, поїхати в експедицію в провінцію і знайти залишки народної творчості. Але зробити локальну культуру частиною загальнозрозумілої світової мови вдалося лише одиницям. Навскидку можна пригадати Бйорк і Куштурицю. І побачити колекції Пустовіт.
Як завжди, особливе враження залишилося від показу колекції Олексія Залевського . Причому саме від показу. Колекція була не дуже цікавою: Олексій ще раз показав свої старі доробки, замінивши светрики з логотипами на светрики з лезами (які, втім, традиційно стрімко були розібрані навколосезонною публікою). Але сам показ, як завжди, не обманув очікувань. Від Залевського чекали шоу — і шоу відбулося. По-перше, колекція демонструвалася під музику радянських рок- груп, включаючи «Аукцыон» і «Гражданскую Оборону». Крім того, до саундтрека було включено ремікс пісні маловідомої у нас, але від цього не менш обурливої Діни Верні, тексти якої ледве трималися в межах нормативної лексики. І, нарешті, головною подією показу став фінальний вихід дизайнера. А вірніше, виїзд — Олексія, одягнутого у величне вбрання від Вікторії Гресь (одягнутися від іншого дизайнера на свій фінальний вихід — так було задумано), що стояв на манер пам’ятника, вивезли на спеціальному возику. Треба сказати, що розшита мереживна туніка, три хутряних корсети і аксельбант із суцільних норок непогано гармоніювали із сонцезахисними окулярами.
Традиційне враження від колекції Віктора Анісімова перетворилось на враження особливе лише наприкінці показу. Причому ще більш витончені і хитрі знову-таки трансформери, які з’явилися спочатку, нічого такого не провіщали. Зал звично аплодував манекенницям, яким здебільшого успішно вдавалося розбирати моделі-головоломки (позначався чималий досвід), і мляво гадав, як же це все пошите. Автор цих рядків відчувала себе дуже старою, а багатошарові твори Анісімова із швами назовні і пришитими до подолу сукні цілими сорочками — дуже спеціальними. Гру, як кажуть, було зроблено — але десь із середини колекції плавний хід дизайнерської думки раптом змінився. Стали з’являтися моделі, в яких декілька перерахованих і безліч неперерахованих конструктивних знахідок типу подвійних поясів-капюшонів і піджаків, які треба знімати по колу, раптом отримали нову якість. Виявилося, що з їхньою допомогою можна створювати не лише молодіжно- мілітаристські, але й романтично-зворушливі образи. Анісімов цікавиться красою, причому в самому традиційному, якщо хочете, буржуазному значенні цього слова! Ніжні моделі від Віктора Анісімова — враження не тільки особливе, але й дуже незвичне.
ВІДВЕРТІСТЬ СХОДУ
Східна тема постійно була присутня в колекціях цього сезону. Причому не просто східна — чи то Японія, чи то Індонезія — а цілком конкретно арабська. Чи то на дизайнерів так вплинули безуспішні спроби спіймати бен Ладена, чи то виявилося дуже простим використати вже освоєні затяжки з резинками і супермодні шнури для створення із легких літніх брючок східних шальвар — невідомо. Очевидно одне: не враховуючи, так би мовити, халтури і висловлювань «мимохідь», на суд глядачів було представлено цілі три повноцінні «гаремні» колекції.
Безумовно, кращою з них була колекція Ольги Громової , названа автором «Дурман». Особливо варто сказати про оформлення показу: наскільки це можливо, на подіумі було відтворено атмосферу східної гаремної розкоші. Низенькі крісла, вишиті подушки і, найголовніше, пахощі, що поширилися по залу — настрій було створено. У цій атмосфері прекрасні одаліски, які ходили на подіумі, обсипаному «грошима» (великими кругляками білого та жовтого металу) виглядали більш ніж переконливо. «Базова» гаремна модель: низько сидячі шальвари, підібрані біля щиколоток, і облягаючий топ була виконана у найрізноманітніших матеріалах і кольорах. Ось тільки характер образів дещо відрізнявся від звичного. Одаліски Громової виявилися, як завжди, з викликом і надто агресивними.
Колекція новачка «Сезонів» Ля Хрістії «Відвертості Сходу» (парафраз назви якої, власне, і дав заголовок цьому блоку) переслідувала інші, набагато скромніші цілі. Відчувалося, що дизайнера захоплює східна тематика, було очевидно, що дорогі тканини були підібрані спеціально, але головне, що цікавило молодого модельєра — конструктивні можливості східного костюма. Наприклад: чи можна зробити східні шальвари з однією штаниною? Або, що буде, якщо пришити до них джинсові кишені? Відповідаємо: можна. Нічого не буде. Але ставимо зустрічне запитання: навіщо?
Не думаю, що Айна Гасе всерйоз задумувалася над східною темою у своїй колекції. Принаймні, наявність у ній двох прекрасних, але явно європейських суконь — чорної, з трояндою-турнюром ззаду та пурпурної «півонії» цілеспрямовані орієнтальні думки явно заперечує. Але в її колекції була така рекордна кількість затяжок, зав’язок і резинок на брюках та спідницях, що значна частина моделей якось сама собою набула східного силуету.
ВІД РЕДАКЦІЇ . Продовження розповіді про ювілейні «Сезони» в найближчих номерах «Дня».
