Що стоїть за «автономними» або «федералістськими» ініціативами місцевої влади Луганська, Донецька, Харкова? Як ввести активність регіональних адміністративно-політичних угруповань у законодавче поле та в поле інтересів держави? Із такими запитаннями кореспонденти «Дня» звернулися до експертів.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Це дуже схоже на таку собі спецоперацію, пов’язану з впливом на політичні процеси в Україні. Свідченням цьому є ціла низка ідеологічних стереотипів, що проявилися на останніх зборах у південно-східному регіоні країни та які не фігурували до цього в ході виборної кампанії. Йдеться і про характеристики регіону, і про характеристики республіки, і про можливе геополітичне майбутнє такої новоявленої республіки, і про певний православний вибір...
Можна фіксувати, що зараз провладний блок у широкому значенні (президентська команда, урядова команда, більшість) як таке собі ціле й опозиційна команда, яка весь цей час займалася вуличною революцією, починають втрачати загальний контроль над розвитком політичної ситуації. До цього, попри всю жорсткість і «тріщини» після другого туру, все ж проглядала певна схема, яку всі розуміли — протистояння опозиції та влади, протистояння двох блоків, суперечка навколо підсумків виборів, застосування різноманітних прийомів, ураховуючи «революційне право», для того, щоб відвоювати перемогу, і спроби знайти певну формулу, як задовольнити інтереси обох сторін...
З моменту появи не просто сепаратистських настроїв, а вже федералістських проектів, ситуація починає «тріщати по всіх швах». На мій погляд, алгоритм настроїв регіональної бюрократії та корпоративних інтересів дедалі більше нагадує настрої союзної бюрократії (тобто бюрократії СРСР. — Ред. ) на початку новоогарьовського, а потім біловезького процесів. Тільки в українському випадку ми маємо «ефект схлопування», коли новоогарьовщина як спроба кулуарно передомовитися про сфери компетенції влади центра на місцях за рахунок виборів почала згортатися в бюрократичний федералізм — спробу будь-якою ціною зберегти свій вплив, свій бізнес і свої пости навіть за рахунок реформи республіки. Я все ж таки розраховую на те, що цей ефект схлопування ще можна припинити. Але для цього в обох командах необхідно застосувати таке саме революційне право у відносинах зі своїми союзниками, як його використовують у відносинах учасників мітингу й учасників коаліції. Тобто, суб’єкти та групи, які є політично деструктивними, повинні бути зараз виведені з гри силовим способом. А сили, які в обох таборах готові зараз шукати політичний компроміс, повинні про це заявити відкрито і, можливо, повторити формат, який був на дебатах перед другим туром, — тобто з’явитися перед камерами. Я не виключаю, що ми зіткнемося з ситуацією, коли це буде, з одного боку, лідер «Сили народу» Віктор Ющенко, а з другої — не прем’єр-міністр, а Президент Л. Кучма або Президент і голова Верховної Ради. Остільки після подій у Северодонецку провладна коаліція опинилася в ситуації внутрішнього саморуйнування. Свідченням цьому є й залишення кількома політиками своїх посад — наприклад, відхід зі своїх позицій Сергія Тігіпка. Тому говорити про цей конгломерат як про цілісну команду вже не можна. Інша справа, що, як мені здається, позиція Президента та тієї частини його команди, яка залишається з ним, може виявитися значущішою не лише в Центрі, а й для низки регіональних команд, у тому числі й бізнес-груп, які можуть відкоректувати свою позицію з огляду на те, що вони зацікавлені в збереженні свого впливу на владу незалежно від її ландшафту. Вони будуть зацікавлені змінити свою позицію, якщо буде гарантований новий компроміс і будуть гарантовані їхні позиції в економіці та вплив у політиці. Я розумію, що ця схема надто складна, тому що, повторюся, доведеться застосувати «корпоративне революційне право». Але іншого виходу з ситуації я поки що не вбачаю.
Ігор ФІСУН, лідер «Демократичного руху молоді» в Харківській області:
— У дні, коли країна здригається від політичної кризи, абсолютно недопустимо «ставати в позу» і заявляти від свого імені волю всього народу, як це було зроблено в Сєверодонецьку. В Конституції України виписано, що Україна є неподільна, її суверенітет і територіальна цілісність охороняється законом, і ніякі збори політиків місцевого масштабу не можуть вирішити долю великої країни. Не мають права. Тим більше що в даній ситуації деякими політиками народні заворушення використовуються у власній грі під назвою «Хто наступний президент України?» для досягнення або збереження влади. Можна сказати, що це останній козир політичного бомонду, але його пустили швидше з рукава, і чесним він бути не може, оскільки базується більше на емоційних висновках деяких суб’єктів, які ніби виражають волю половини народу України на догоду власних інтересів. Кордони країни повинні в будь-якому випадку залишитися недоторканними і спекулювати цим не можна. Тим більше що після висловлених у Донецькій області заяв навіть найбільш аполітичні громадяни України, за яких було прийнято це рішення, різко поміняли свою думку з приводу нинішнього порядку. Більшість розсудливих людей висловлюються негативно щодо створення автономії та не бажають брати участі у фарсі розділення країни. Вирішити ж долю України, її цілісність, можна тільки через Верховну Раду, яка після численних процедур, кількістю голосів не менше 300 чоловік приймає рішення про проведення всеукраїнського референдуму. Тільки так, а не інакше.
Олександр ЛИТВИНЕНКО, політолог:
— Прояви регіонального сепаратизму — це дуже багатопланове явище, яке треба розглядати в таких площинах. По-перше, це форма політичного тиску, спроба протиставити адмінресурс у південних і східних регіонах країни тому ресурсу, який використовує Віктор Ющенко в Києві. Тобто, не знаходячи можливості протистояти Ющенку в Києві, Віктор Янукович та сили, які його підтримують, намагаються використати наявні в них можливості в південних і східних регіонах. По-друге, слід відзначити, що це такий собі відволікаючий хід, який, очевидно, на думку його організаторів, повинен дезактивувати наявне протистояння, спрямувавши енергію на боротьбу з загрозою сепаратизму. По-третє, там відчуваються сліди певних зовнішніх сил, певних російських кіл (не Російської держави, але певних її кіл). По-четверте, поки ми маємо справу з розмовами та виступами, але ми донині не маємо — і слава Богу! — рішень місцевих рад про реальне проведення референдуму. Дуже важливо усвідомлювати, що в тому політичному покері, який розігрують зараз обидві сторони, не можна перейти межу, за якою — трагедія та дуже небезпечні наслідки для України аж до найсерйознішого громадянського конфлікту і навіть розпаду країни. Підвищуючи ставки, слід усвідомлювати, що рано чи пізно доведеться зупинитися. Це однаково стосується обох сторін протистояння. Треба наголосити на необхідності запуску в максимально стислі терміни реальних переговорів сторін. Річ у тому, що суспільна хвиля, яка нині підіймається — як у Києві, так і в регіонах, — може вже зараз починати жити своїм життям, і ми можемо отримати ситуацію, абсолютно неконтрольовану політичними силами. Це найнебезпечніше, що може бути. Усім політичним силам слід зараз усвідомити те, що відбувається, і спробувати домовитися, ухваливши відповідні політичні рішення, бо ситуація з правового поля вже виведена. Тут надзвичайно важлива роль чинної державної влади та правоохоронців. Саме від їхньої зваженості, від їхнього дотримання законів і Конституції, залежить надзвичайно багато. Вони повинні діяти холоднокровно, не піддаючись на наявне в суспільстві надзвичайно високе напруження.
Марк ГРЕСЬ, тележурналіст:
— Швидше за усе, декларації сепаратистських настроїв є у певній мірі декларацією однієї сили проти іншої. Безумовно, сепаратистські мотиви є, але можливості для втілення їх у життя практично немає. Принаймні, це явно доводить нинішній стан Придністровської республіки, де сьогодні безвихідна ситуація.
На сході країни люди можуть використати якісь лозунги, але по-справжньому вони чудово розуміють, що це — не те, щоб шлях у нікуди, а взагалі нездійсненне. Але своїми виступами вони показують, що є інша сила, з якою також потрібно рахуватися. Однак варто пригадати і звернення українських письменників, де російська мова названа «мовою попси і блатняка», що ображає російськомовну частину населення. Так, виступи у східних областях спонукали пана Ющенка (який вже, на мою думку, на дев’яносто відсотків — президент) висловитися про те, що він не проти російської мови і культури. Це — досягнення.
Загалом, те, що зараз відбувається — це не більше, ніж війна декларацій. Люди говорять — люди отримують підтримку, отримують своє «ура». Це, звичайно, ненормально з морального погляду, але це нормально для політичної гри. Схід і центр дуже сплановано і організовано показали свої козирі. Певний час після виборів на сході були дуже деморалізовані непередбаченою активністю опонентів, а потім, сконцентрувавши свої сили, зробили деклараційний хід. За цим однозначно не зможе піти подальша ескалація конфлікту. І те, що в цих областях з’явилися Юрій Лужков і Віктор Черномирдін (аналогічне уже відбувалося у 1992 році у Криму) нічого не означає, тому що все ж таки Лужков і Черномирдін — це не Володимир Путін. Це люди, яких завжди посилають, для того, щоб визначити певні акценти для політичного торгу.
Петро БОРСУК, голова комісії з професійної етики Спілки адвокатів України (м. Львів):
— Жоден громадянин України, а тим паче людина, причетна до Права, не повинна залишатись байдужою в ситуації, що склалася нині в державі. Тому й ми, адвокати, маємо висловитися щодо сепаратистських намірів, які прозвучали в місті Сєверодонецьку, й пояснити широкій громадськості, що такі дії неприпустимі, вони суперечать чинному законодавству України. Згадаємо, в яких непростих умовах відвойовувався суверенітет та незалежність, формувалося законодавче поле суверенної держави. Усі ці роки адвокати брали активну участь у розробці основних правових документів і непримиренно перетворювали в життя їхнi положення, ставали на захист законних прав та інтересів громадян. І тепер ми, як ніколи, повинні об’єднатись і єдиною адвокатською спільнотою висловитись проти дій, які штовхають Україну в сепаратистську прірву, сказати «ні» намірам порушити територіальну цілісність нашої держави. Відповідальність за такі дії передбачена Конституцією України та статтею 110 Кримінального Кодексу України.
Вірю та знаю, що мене зрозуміє мій дорогий колега, адвокат iз Харкова, Донецька, Луганська, Криму, будь-якого іншого великого міста чи маленького містечка України. За великим рахунком, ми не маємо підстав для штучного, невідомо ким нав’язаного протистояння. І маю надію, що ми дійдемо згоди та порозуміння в інтересах народу.
Юрій МАКАРОВ, тележурналіст:
— Питання автономії не є питанням політичної волі. Подібне має обґрунтовуватись ознаками, які роблять будь-яку країну країною. Що таке країна «Україна», я розумію. А що таке країна «Донбас», при всій повазі до цього регіону, я зрозуміти не можу. Такі речі робляться порухом не окремих людей, а, якщо хочете, всього народу. А народ Донбасу, мені здається, ще ніхто не запитував, так само як і не запитували населення інших областей. Тобто спочатку слід було б не один раз подумати, зробити попереднє опитування, а потім уже виступати з трибуни. Я вже не кажу, яким чином усі ці заяви відповідають українському законодавству.
Сергій КВIТ, директор Києво-Могилянської школи журналістики, професор:
— У нас є Конституція, де написано, що Україна — це унітарна держава. І спроби розчленування України є загрозою національній безпеці, а люди, які до цього закликають, є, таким чином, соціально-небезпечними. Відтак, відомі заяви можуть завершитись тюрмою для тих, хто проголошує з трибун погрози про відокремлення, про несплату податків до державного бюджету тощо. Хоча, гадаю, це — звичайний блеф, унаслідок боязні втратити свої надприбутки.
Володимир ДЕРГАЧОВ, професор, геополітик:
— Ще кілька років тому на сторінках газети «День» я опублікував свій прогноз стосовно геополітичної долі України та можливості її розколу. І сьогодні можу з жалем констатувати, що він повністю справдився. Влада в центрі та на місцях активно роздуває сепаратистські настрої. Я впевнений, що більша частина губернаторів у Сєверодонецьку озвучувала не власні ініціативи, а рішення президента. Можливо, це ще один хід політтехнологів влади. Загроза розколу, озвучена та розтиражована, має стати віхою на шляху до введення надзвичайного стану. У ситуації бездіяльності влади в центрі вона автоматично перейде до рішучішого кандидата від влади — Януковича. Говорити в такій ситуації про проведення додаткового туру виборів просто безглуздо. Хоч хто б прийшов сьогодні до влади, в очах половини країни вiн виявиться нелегітимним. Такі вибори мають сенс лише з абсолютно новими кандидатами. Але цього, на жаль, не передбачено нашим законодавством.
Свого часу Володимир Винниченко писав, що самостійну українську державу треба будувати, спираючись на волю народу, а не на зовнішню силу. Наслідком орієнтації Хмельницького на Москву, а Мазепи на Швецію стала цілковита загибель національної державності. Сьогодні історія повторюється. Усі роки нашої незалежності влада використовувала чужі політтехнології, що призводили до розколу української нації. На першому турі виборів орієнтувалися чітко на східну Україну, в другому — на західну. Ніхто не думав про цілісність країни, всіх непокоїла лише перемога на виборах.
За 13 років ми так і не створили нормальних взаємовідносин ні з Заходом, ні з Росією. Не зрозуміли, що в сучасній геополітиці кожна країна виходить суто з власних інтересів, а не з поняття «дружби народів». Ми — європейська країна і, звісно, повинні бути її частиною. Але нав’язаний нам американський сценарій розвитку подій, на мій погляд, істотно ускладнює цей рух. Світом правлять капітали. А в нас, як і раніше, втовкмачують народу дурницю про те, що влада має бути чесною. У Європі з часів Канта добре відомо, що влада всіх рівнів, судді, політики, депутати повинні бути насамперед незалежними від впливу якихось корпоративних угруповань.
Отець Олександр, керівник Одеського міського Фонду підтримки знедолених дітей «Світлий дім»:
— На мій погляд, сама постановка питання про можливе розділення цілісної держави є прямим порушенням чинної Конституції. Але навіть якщо відкинути набік правовий аспект проблеми як українець і одесит я міркую так. За попередні роки ми втратили Чорноморське морське пароплавство разом із торговим флотом. Чи може сепарація держави й утворення Новоросійського краю допомогти нам відродити флот суховантажів і океанських лайнерів? Ні, цього не станеться. А отже, не станеться й відновлення Одеси як міста моряків. Чи зможемо ми відновити зруйновану медицину, знекровлену після масової міграції фахівців за кордон? Чи повернуться ці люди до «визволеного» Новоросійського краю? Ні, до республіки на зразок Придністров’я вони ніколи не повернуться. Чи буде можливим відновлення системи освіти в умовах ізоляції від загального національно-інтелектуального контексту? Ніколи. Нас хочуть приєднати до Росії. Але, на мій погляд, сьогодні ця країна настільки переобтяжена своїми власними проблемами, що приєднання до неї ще додаткових частин суші у вигляді окремих частин України буде сприйняте, як прикре непорозуміння, що обтяжуватиме її економіку та міжнародне становище. А використати ці, тобто наші території, вона зможе лише як воєнізовану, буферну зону. До чого це призведе? Насамперед до нової хвилі міграції. Одесу одразу покинуть залишки її творчих сил, інтелігенція. А за цим поринуть у важку духовну депресію тих, хто залишиться в рідному місті. І процеси ці розтягнуться на багато років. Єдине, що дає надію в цій ситуації, — це розуміння того, що всі заяви про незалежність є найтяжчим злочином і в країні знайдеться сила, здатна їх засудити. Усі революції в історії виявлялися успішними саме тоді, коли об’єднували в єдиному духовному, а потім і матеріальному плані народ країни, роблячи його самостійним суб’єктом політичного процесу, а не іграшкою в руках політтехнологів усіх мастей.
ДО РЕЧI
Народний депутат України, лідер фракції СДПУ(О) Леонід Кравчук вважає можливим виходом з ситуації, що склалася, проведення повторних виборів президента, внесення змін в закон про вибори глави держави і проведення політичної реформи. Про це він заявив журналістам в понеділок, зазначивши, що його фракція підтримуватиме внесення змін до закону про вибори президента тільки в пакеті із законом про політреформу. «Ми ще одного Йосипа Віссаріоновича не переживемо в країні», — сказав Л. Кравчук. Він також наголосив, що виступає за легітимний шлях виходу з кризи.
Л. Кравчук також наголосив, що прийняті рішення органів місцевої влади дестабілізують державу. Говорячи про дії українських політиків, Л. Кравчук сказав, що сьогодні вони «удають, що думають про Україну, а самі думають про себе». На думку депутата, хто б прийшов до влади, «як тільки він сяде в крісло нелегітимним шляхом, його не визнає світ або частина світу». Л. Кравчук зазначив, що через політичну кризу в Україні погіршується економічна ситуація. Зокрема утворюються черги в банки, звідки люди прагнуть забрати свої гроші, а керівники деяких банків переводять кошти на зарубіжні рахунки. «Ми опинилися у глухому куті», — констатував Л. Кравчук, додавши, що виходом з цієї ситуації буде те, що всі маємо працювати разом. «Або революція, або Конституція», — цитує депутата Ітерфакс-Україна. Л. Кравчук наголосив, що незгодний як із заявами Віктора Ющенка, так і із заявами депутатів парламентсько-урядової коаліції (йдеться про з’їзд в Сєверодонецьку, де ряд депутатів закликали до формування бригад самооборони). «Всім треба зупинитися і подумати», — вважає Л. Кравчук, назвавши антиконституційними дії як депутатів від опозиції, так і інших депутатів. Відповідаючи на запитання про те, чи несе відповідальність за ситуацію в країні Президент Леонід Кучма, Л. Кравчук сказав: «Безумовно». Він також відзначив, що потрібно розв’язувати ситуацію швидко. «Треба робити такі кроки, щоб зберегти Україну», оскільки, як вважає Л. Кравчук, йдеться про елементарне запобігання розвалу країни.
