Не так багато українців сьогодні можуть стверджувати, що знають історію своєї держави — чи, принаймні, що пам'ятають повний її шкільний курс. Але ж насправді життєпис нашої країни приховує ще безліч цікавих сторінок, які, хоч і пожовкли від часу, відкриваються нам дедалі більш широкою гамою кольорів. І саме для того, щоб ми отримали змогу, а головне — бажання їх прочитати, Інститут археології України та агентство Raffinade communications започаткували акцію «Історія України. Нові факти», яка стартувала 27 липня. Першим етапом заходу стало відвідування трипільського поселення «Тальянки», яке вписує українську історію у загальнолюдський цивілізаційний процес. Науковці з усього світу вважають пам'ятки культури Кукутені — Трипілля (а саме так вона «офіційно» називається) свідченнями розбудови першої міської цивілізації України. І саме на наших землях учені мають можливість досліджувати поселення-гіганти, створені на три тисячі років раніше, ніж у шумерів та древніх єгиптян. Втім, спробуймо розібратися у цьому по порядку.
ЯК НАШІ ПРЕДКИ ЖИЛИ, ЩО РОБИЛИ, І ЯК ЇХ ХОВАЛИ...
...Спекотний липневий день. Напевно, втікаючи від київської метушні, сотні автомобілів прямують до Черкащини, дороги якої вже звикли до ролі екскурсійних маршрутів. Не виняток — і гурт «обраних» — представників мас-медіа, яких організатори поїздки на місце розкопок поселень-гігантів трипільської культури запросили у якості посередників, які донесуть усе побачене та почуте до вас, шановні читачі. Саме тут — у Тальнівському, Уманському та Звенигородському районах — археологи й досі б'ються над пошуками відповідей на запитання: ким були трипільці, чим вони займалися, як вони жили і ...як помирали.
«Те, що цікавить нас в першу чергу, — це обряд поховання трипільського населення. Він і досі невідомий для основних етапів існування культури. Всі поважаючі себе дослідники трипільської культури тією чи іншою мірою докладають зусиль до того, щоб знайти поховання трипільців», — коментує розкопки кургану у с. Легедзине вчений секретар Інституту археології Олексій Корвін-Піотривський. Як зазначає кандидат історичних наук, за ще не опублікованою інформацією, яку він отримав «за знайомством», нещодавно невеликі поховання тієї доби були знайдені у Румунії — через річку від поселення, «щоб померлі не могли повернутися туди, де живуть живі».
В Україні ж за допомогою аерофотознімків було визначено, що саме на цій території знаходиться велике курганне поле. А під час існування трипільської культури (IV—III тис. до н.е.), як вважають дослідники, їй були притаманні як грунтові, так і курганні поховання. До речі, трипільський курган, як виявилося, виглядає сьогодні не таким вже й курганом — навіть, навпаки. Єдина особливість невеликої рівно викопаної ями — наявність розмітки цифрами та кілочками, а ще — ... справжня людська кістка. На жаль (уявіть собі, для науки це й справді велика прикрість), тіло було винесене з кургану вже чимало років тому грабіжниками, і те, що від нього залишилося, мало тішить археологів, оскільки не так вже й багато про що може розповісти.
РОЗПІАРИЛО «НАЧАЛЬСТВО» НАШОЇ КРАЇНИ, А ФІНАНСУЮТЬ ПРЕДСТАВНИКИ ІНШИХ
А взагалі, як розповів Олексій Генріхович Корвін-Піотровський, знахідки дали вже чимало інформації про культуру Кукутені-Трипілля, чиї поселення дійсно виглядають справжніми гігантами та тлі тогочасної загальносвітової картини: якщо великим вважається поселення розміром 100 га, то тут йдеться про 450 га (Тальянки), 250 га (Майданецьке) і т.д. Хоча, як зазначив пан Олексій, трипільська культура — лише один із маленьких штрихів на археологічній карті України. Її просто «розпіарило начальство країни, а ще — «чорні ринки». За словами Олексія Генріховича, на звичайному уманському базарі можна побачити, як знахідки місцевого населення трипільської доби скуповують за безцінь. «Раніше діти це несли до шкіл, у школах були музеї, і ці пам'ятки можна було хоча б побачити», — зазначає дослідник.
Сьогодні ж навіть така «увага з боку держави» відсутня. У всякому випадку, була відсутня. Доводилося вдаватися до пошуків «альтернативних джерел енергії» — іноземних інвестицій. Дослідження Трипілля проводяться на кошти США, Великої Британії та Швейцарії. Українські ж бізнесмени, як повідомив Олексій Корвін-Піотровський, змогли запропонувати археологам ... привезти 5 ящиків пива.
Начальник експедиції, старший науковий співробітник Інституту археології Володимир Круц, підкреслив, що, у порівнянні з попередніми роками, зараз дослідження та збір пам'яток проводяться набагато активніше. «Був такий час — у 90- ті роки, — що нам необхідно було кудись дітися. З Видубицького монастиря нас вигнали і ми передали матеріали в Умань, Черкаси... З 2001 року нас фінансує американський фонд, тож справи пішли краще», — зазначив він. У всякому випадку, про те, що справи принаймні якось йдуть, свідчать розкопки двох жител у поселенні, яке налічує їх загалом до трьох тисяч. Досліджено з них на цей момент 39 (з 1980-х років).
Поки студенти-практиканти намагаються упорядкувати груду глини, яку чомусь усі «необізнані» хочуть наректи камінням, метри археологічної справ и сперечаються над тим, що ці рештки являли собою кілька тисячоліть тому. «Ми намагаємося вирішити проблему домобудівництва трипільців. Постійно точаться дискусії, чи жили вони у випалених будинках, чи просто згодом усі їх спалювали, чи ці будівлі були одно-, чи двоповерховими», — приблизно аналогічно звучать коментарі усіх присутніх тут предста вників Інституту археології чи місцевих дослідників трипільської культури. Для того, щоб дійти-таки спільного рішення проблеми, науковці спеціально збудували модель трипільського житла в натуральну величину і спалили його. Не подумайте, що це просто забавки, адже проблема домобудівництва трипільців є однією з найгостріших для археологів. Справа в тому, що деякі дослідники схиляються до думки, що представники культури Трипілля вже володіли навичками будівництва з матеріалу — аналогу залізобетону: нібито вони робили каркаси стін дерева, обмазували глиною та випалювали їх. Проте проведений експеримент довів, що трипільці насправді просто спалювали усі свої житла, коли їх покидали — з невідомих нам причин. Але, виявляється, і в цьому вони відіграли неабияку роль в історії культури, адже, якби не ці незрозумілі нам акти спалювання жител, глиняні будівлі досьогодні просто не збереглися б!
На щастя, зараз розкопки цих «глиняних насипів» — реальність, достовірна і навіть доступна. Проте, знову ж таки, не все так ідеально. По завершенню робіт (тобто, восени) досліджувані житла буде ...закопано. І не подумайте, що для майбутніх поколінь. Місце розкопок «знівелюють» — просто кажучи, зрівняють з землею, але усі знахідки буде передано до музейних фондів, щоб вони не дісталися грабіжникам. Свого часу, як повідомив Володимир Круц, планувалося створення тут павільйонів, щоб туристи мали змогу подивитися на хід розкопок, проте зараз коштів не вистачає навіть на тимчасову охорону цих місць.
ПОЖИТИ ДЕНЬ В ТРИПІЛЬСЬКОМУ БУДИНОЧКУ ЗМОЖЕ КОЖЕН ТУРИСТ
Разом з тим, наступний пункт нашого перебування свідчить про те, що про туристів тут таки почали дбати. Адже в межах Тальнівського, Уманського і Звенигородського районів створено державний історико-культурний заповідник «Трипільська культура», центром якого має стати поки що майбутній музей у с.Легедзине. «Місце музею вибране поруч таких поселень-гігантів як Доброводи, Косенівка, Майданецьке, поряд тут і траса Умань — Черкаси, шевченківські місця — усе для того, щоб кожен турист міг сюди заїхати», — зазначив директор заповідника Владислав Чабанюк. Окрім експозиційної зали, у приміщенні музею (колишнього фельдшерсько-акушерського пункту) планується створення відеозали, зали сучасного мистецтва на трипільську тематику, поряд вже будуються будиночки — реконструкції трипільських жител, а також — майбутня гончарня, де виготовлятимуться сувеніри.
«Все це мало б бути уже в кінці серпня цього року», — говорить Владислав Чабанюк. Проте стовпи пилу, свіжа деревина та далекий від ідеалу зовнішній вигляд (як, згодом виявилося, і інтер'єр) основного приміщення свідчать про те, що серпень цього року прийде досить-таки пізно...
Окрім того, туристам залишитися тут більше, ніж на добу, ніде. Проте директор Тальянківського технікуму Уманського ДАУ Віктор Крошка повідомив, що наразі ведуться переговори щодо того, щоб переформувати два гуртожитки, які належать навчальному закладу, у готелі. Що цікаво, Владислав Чабанюк це заперечив, зазначивши, що навіть перебування туристів на території заповідника принаймні один день вже є чималим позитивом.
Створенню музейного комплексу дослідники значною мірою завдячують програмі «Золота підкова Черкащини», проте «викручуються» «музейники» і своїми силами. Наприклад, як джерело прибутку планують використовувати діючі розкопки, у проекті також створення діючого археодрому — «де люди зможуть подалі від дороги, від цивілізації, пожити кілька днів iз зернотерками, з тими знаряддями праці, якими користувалися трипільці», — описує плани директор заповідника.
Словом, займаються розвитком вітчизняної археології (а отже, й історії та культури загалом) усі, крім самої держави. І каркасом у наших «будиночках» є чистий ентузіазм. Слід одразу підкреслити, що, хай там як, але ініціація створення обласного музею йшла паралельно і «від району, і від області, і від Інституту археології, — говорить Олексій Корвін-Піотровський. — Але ж родзинка української археології — це трипільські поселення-гіганти, більшість з яких — саме на Черкащині, і вони входять до заповідника. І якщо нам необхідний заповідник трипільської культури не обласний, а національний, то він може бути створений саме тут, де зосереджені всі діаманти трипільської культури.»
ХТО ПОДБАЄ ПРО ІМІДЖ КРАЇНИ
А поки що розвитком досліджень української історії займаються все ж альтруїсти. Це — і агенство «Raffinade communications», керiвний партнер якого Вале нтина Малая назвала діяльність організації «не комерцією, а PR-ом історії країни», і, як не дивно, представники іноземних благодійних фондів. Директор-розпорядник британської організації «QES Investment LTD» Бертран Кост, який є одним зі спонсорів досліджень трипільської культури, ніби між іншим зазначив: «Було б непогано, щоб ця проблема вивчалася, щоб Україна зрозуміла, які цивілізації існували тут колись». Погодьтеся, було б непогано, щоб із вуст наших бізнесменів прозвучали слова пана Бертрана: «Ми не переслідуємо мету відкрити скарби чи зробити сенсаційні відкриття. Наша робота — методична і організована, і проводиться для того, щоб зрозуміти, як жили люди на наших землях віки тому і як вони розвивали свою культуру. Ми прагнемо підтримати професійний рівень ваших дослідників у нелегкий для України час. В Україні працюють чудові спеціалісти, і було б просто шкода втратити їх доробки...»
ДОВIДКА «Дня»
Знахідки, які належать до культури Кукутені-Трипілля, співвідносять з розквітом енеолітичної доби у Південно-Східній Європі та Україні зокрема. Трипільська культура існувала в IV—III тис. до н. е., займаючи 200 тис. кв. км території сучасної України. Початки формування трипільської культури простежують ще з VI—V тис. до н.е., після чого вона розділилася на дві гілки — східно-трипільську (притаманна кераміка, прикрашена вирізним орнаментом) та західно-трипільську (з розвиненою розписною керамікою).
Культуру названо трипільською за назвою поселення під Києвом, де були знайдені перші її сліди, проте насправді її вважають захожою на нашу територію.
У 60-х роках ХХ століття було відкрито близько двадцяти трипільських селищ (створених на три тисячі років раніше, аніж у шумерів та древніх єгиптян) з площами понад 100 га. Більшість цих поселень розташовані на Черкащині. Найбільше в світі ранньоземлеробське поселення «Тальянки» досліджується з 1981 року під керівництвом кандидата історичних наук В.О.Круца.
Завдяки археомагнітним дослідженням виявлено, що на поселеннях-гігантах трипільської культури Тальянки, Майданецьке, Доброводи та ін. розташовувалось від 1500 до 2700 будівель, і одночасно проживало від 6 до 14 тисяч населення (відомий випадок — і до 25 тисяч осіб). Деякі дослідники називають ці гігантські поселення першими містами чи протомістами, проте сучасні дослідження доводять, що поселення-гіганти трипільської культури не володіють основними рисами-критеріями категорій «місто» чи «протомісто»: монументальна архітектура (в тому числі — монументальні храмові споруди), функціональна диференціація частин міста, великий коефіцієнт щільності забудови території, формування околиці та ін. Дослідник культури Олексій Корвін-Піотровський називає притаманною трипільським поселенням лише одну ознаку міста: велика кількість населення.
Попри це, дослідники класифікують Трипілля як високорозвинену хліборобську культуру зі складним житлобудуванням, якісними знаряддями праці та високохудожньою керамікою і пластикою.
