Особливо соціально небезпечною вважаю професійну некомпетентність політика. Ефективність влади значною (якщо не визначальною) мірою залежить від професіоналізму тих, хто вважає, що він має право, і тому взяв на себе обов’язки і, зрозуміло, відповідальність за прийняття рішень. Це дуже важливо для таких держав як сучасна Україна. Подивіться уважно, який нігілізм сформувався у професійній політиці: це, напевно, єдина сфера, де всі можуть все. У результаті реальна загроза українськiй незалежності виходить не від північних чи західних сусідів, а, насамперед, від неуцтва, непрофесіоналізму лідерів, які формують специфічно нашу, малокомпетентну українську еліту
Розмістивши на своєму сайті в Інтернеті матеріал під назвою «Політика і мораль», я, зрозуміло, розраховував на певний суспільний резонанс. Однак, незважаючи на гостру актуальність, злободенність порушеної проблеми, яка за філософським статусом є «вічною проблемою», вказана стаття залишилася поки без відгуку: ні опоненти, ні однодумці її нібито не помітили.
Розумію, що багато кому взагалі не хочеться обговорювати питання моральності української політики, простіше зробити вигляд, що його не існує. Однак ґрунтовно зіпсований останнім часом політичний імідж країни, частина депутатського корпусу, яка скомпрометувала себе в очах міжнародної громадськості і власного народу, безпрецедентний рівень аморальності політичних технологій, які використовуються деякими учасниками нинішньої виборчої кампанії, і багато іншого з нашої політичної дійсності вимагає повернення до теми.
Не можу залишатися байдужим і до псевдотворчості новоявлених «майстрів» політичних пасквілів, які зневажають усі норми людської моралі. Я, як і більшість моїх товаришів по партії, намагаюся спокійно і з достоїнством реагувати на критику, робити висновки, якщо критика є конструктивною. Знаю, що мудрі політики цінять своїх ворогів, але не тих, для яких немає нічого святого, які постійно перекручують факти, брешуть і вивертаються, інтригують і шантажують, загалом — поводяться негідно.
Разом із тим, як я вже неодноразово підкреслював, я не претендую на невдячну роль пророка у своїй Вітчизні, тим більше — на роль нудного мораліста, хочу тільки запропонувати як професійний політик своє бачення проблеми співвідношення політики і моралі, бачення через призму теорії і практики політичної діяльності, а також власного досвіду. Принагідно зауважу, що проблеми взаємодії моралі і права, роль етики як основи практичної філософії і засобу реалізації її гуманістичних ідей у теоретичному аспекті свого часу досить детально розглядалися мною в книзі «Дух і принципи української соціал-демократії».
Ті, хто всерйоз цікавився питанням сумісності моралі і політики, знають, що існують два полярні погляди на цю проблему. Сучасні послідовники Н. Макіавеллі, Ф. Ніцше, О. Бісмарка стверджують, що політика не може базуватися на моралі, в основі політики — сила і вигода. Діаметрально протилежних поглядів дотримувалися Конфуцій, І. Кант і Ж.Ж. Руссо, якому належать слова: «Все, що є етичним злом, є злом і в політиці».
Більшість наших співвітчизників-сучасників небезпідставно переконані в тому, що «політика — це брудна справа». Дійсно, у розстановці політичних сил в Україні складно провести деякий моральний вододіл, по одну сторону якого виявляться чесні і непідкупні, а по іншу — продажні і підступні. Усі трактують політику як мистецтво можливого, що, певною мірою, виправдовує компроміси й угоди. Суб’єкти політичних стосунків (партії, громадські організації, політичні лідери) стурбовані лише тим, щоб їхня діяльність не виходила за рамки чинного правового поля, не викликала застосування легітимізованих санкцій.
Зовсім інша річ — мораль, адже відступництво від її норм карається не законом, а совістю (якщо, звісно, вона є) і судом громадськості. Моральні норми — це не правила поведінки, це наші внутрішні імперативи, на яких базуються поняття честі, совісті й достоїнства. І якщо, за відомим твердженням Ж.Ж. Руссо, визначати моральність людини її намірами, то політичну партію потрібно оцінювати за її ідеологічними цілями. Щоправда, зробити це не просто, оскільки в Україні чимала кількість політичних партій і блоків навіть не утрудняють себе ідеологічною визначеністю, збираючи під свої ідеологічні знамена всіх тих, хто «проти Кучми», чи тих, хто за «єдність», яка не зрозуміло, що на чому базується.
Завдяки світовій соціал-демократії такі, вироблені протягом багатьох років спільними зусиллями кращих розумів людства, моральні цінності, як свобода, рівність і справедливість, честь і гідність кожної людини, зі сфери моральної філософії перейшли у сферу практичної політики. Це означає, що політика, яка спирається на систему універсальних загальнолюдських цінностей, яка має стійку ціннісну базу у вигляді соціал-демократичних ідеалів свободи і солідарності, ніяк не може бути «брудною справою». Саме тому, відстоюючи ці благородні ідеали, об’єднані соціал-демократи України не тільки виступили з ініціативою проведення чесних виборів, але є послідовними прихильниками принципів прозорої політики. Нам нічого приховувати від своїх виборців і свого народу.
Зрозуміло, що для соціал-демократів, як і для представників будь-яких інших політичних течій, політика є засобом завоювання, утримання і реалізації влади, що передбачає застосування політичної сили і примушення одних стосовно інших. Але практика діяльності соціал-демократів, які прийшли до влади у країнах Західної і Центральної Європи, яскраво показала, наскільки виправданим є застосування політичної сили, що спирається на демократичні закони і міжнародне право та використовується для затвердження дійсної рівності членів суспільства, для затвердження соціальної справедливості.
Ми добре розуміємо, що ті, хто отримує владу внаслідок політичної боротьби, стають відповідальними не за благо партії і своє власне, а за загальне благо. А це вже етична проблема, вирішення якої лежить у площині узгодження цілей. Коли політичні цілі партії дійсно узгодяться із суспільними цінностями, інтересами більшості членів суспільства, коли вони є результатом консенсусу і реалізовуються на принципі солідарної відповідальності за стан справ у державі й суспільстві, тоді знищуються практично всі перешкоди на шляху узгодження політики і моралі.
У сучасному світі схвалення дій політичної влади з боку членів суспільства відіграє все більшу роль. Не зважати на це не можуть навіть політики такого масштабу, як Володимир Путін і Джордж Буш. Разом з тим, спираючись на високу довіру народу, сьогодні вони обидва проводять досить жорсткі політичні рішення, які відповідають власним поняттям про загальне благо і соціальну справедливість.
На жаль, у наш час політична боротьба часто перетворюється у війну компроматів, а Україні потрібно, напевно, присудити у цій війні пальму першості. У нас прийнято не поширювати на професійних політиків принцип презумпції невинності: якщо політика — «брудна справа», то й ті, хто нею займається, постійно перебувають під підозрою в причетності до негарних справ — фінансових махінацій, незаконного збагачення, зловживання службовим становищем і корупційних діянь.
Не секрет, що дуже часто ці підозри виявляються обґрунтованими, і боротьба з корупцією є для нас однією з найбільш важливих і важко виконуваних завдань. Досить пригадати, наскільки активно протидіяли деякі депутати Верховної Ради прийняттю ініційованого нами законопроекту про контроль за прибутками і витратами державних службовців та інших вищих посадових осіб. Законопроект все ж було схвалено у першому читанні і, я впевнений, буде незабаром прийнято.
Разом з тим ми розуміємо, що проблема боротьби з корупцією лежить у площині перетину закону і моралі. Міжнародний досвід боротьби з цим ганебним явищем свідчить про те, що найдосконалiше законодавство, застосування різноманітних силових і економічних механізмів боротьби не є гарантією повного усунення причин і наслідків корупції у сфері державної політики.
На жаль, несумлінних політиків чимало й у нас, і за межами нашої Батьківщини, але не вони роблять історію, не вони удостоюються вдячної пам’яті нащадків, а вожді, які мають моральний авторитет, готові до самопожертви в ім’я загального блага, ті, ким рухає не бажання зверхності та влади, а бажання служити народу, власному ідеалу.
Внаслідок своєї політичної діяльності я, як лідер партії, неодноразово переконувався в тому, що найефективнішою є чесна політика, що ігноруючи суспільну мораль, не можна досягнути високих політичних цілей, і тому я завжди визначаю міру дозволеного в політиці на основі етичної відповідальності за зроблені дії, вчинки, враховуючи їхні наслідки.
Часто оточуючі, та й сам себе запитую: «Чи потрібна мені політична діяльність?» Адже можна було б і не «бруднити руки політикою», однак розуміння того, що хтось повинен виявити таку готовність «забруднитися» із почуття відповідальності за тих, хто страждає сьогодні від результатів неефективної, а іноді й злочинної політики, спонукає до активних дій.
Виходячи з власного розуміння значення політичної боротьби і як учасник передвиборчої кампанії, хочу чітко визначити ті дії політичних сил та їхніх лідерів, які не можу вважати морально виправданими за будь-яких умов.
По-перше, вважаю цілком неприпустимим маніпулювання суспільною свідомістю. Політична дійсність настільки складна і суперечлива, що ввести в оману виборців сьогодні не так уже й складно. І тільки громадянське суспільство, що формується, може поставити реальний бар’єр на шляху політичних маніпуляцій. І поки в Україні не створено систему громадського контролю за політичною діяльністю, не забезпечено доступ громадськості до інформації, немає серйозних гарантій незалежності засобів масової інформації з одного боку, і корпоративного кодексу етичних норм журналістської діяльності з іншого боку, питання про захист громадської думки від маніпуляцій залишається відкритим.
Найважливішою передумовою становлення громадянського суспільства у нашій країні і дієвим засобом захисту від політичних маніпуляцій є підвищення правової культури населення. Розуміючи це, об’єднані соціал- демократи багато зусиль віддають реалізації проекту «Правова освіта». Використовуючи можливості центрального телебачення, регіональних телерадіокомпаній, а також організованих з ініціативи і за участю фракції СДПУ(о) у Верховній Раді України громадських приймалень, ми допомагаємо людям вивчати і відстоювати свої законні права. Метою нашої партії є створення в країні всіх умов для того, щоб її громадяни були вільними і захищеними законом, самостійними й ініціативними, соціально відповідальними, тобто відповідати не тільки за себе, але й за інших, за все суспільство загалом.
По-друге, вважаю аморальним у політичній практиці перевіряти терпіння народу порожніми обіцянками. Зверніть увагу на те, яка частина опитаних у ході соціологічних досліджень політичних переваг населення на запитання: «Кому Ви довіряєте більше — Президенту, прем’єру, парламенту і т.д.?» відповідає: «Нікому». Частка таких респондентів дуже велика, щоб і надалі зловживати довірою людей. Марнослівність стала справжнім бичем української політики, і тому СДПУ(о) обрала як свій девіз і принцип практичної діяльності твердження: «Обіцяли — зробили!».
По-третє, всіляко засуджую політичне ренегатство, завдяки якому в Україні політика поступово перетворюється у бізнес. Думаю, що виборцю було б незайво ознайомитися з динамікою пересування деяких депутатів Верховної Ради з фракції до фракції, а також, проаналізувавши результати поіменних голосувань, відстежити їхнiй рівень принциповості і послідовності у вирішенні найбільш гострих питань. Лобіювання інтересів — не наш національний винахід, однак масштаби і наслідки цього явища в Україні знаходяться «на рівні світових рекордів».
По-четверте, особливо соціально небезпечною вважаю професійну некомпетентність політика. Ефективність влади значною (якщо не визначальною) мірою залежить від професіоналізму тих, хто вважає, що він має право, і тому взяв на себе обов’язки і, зрозуміло, відповідальність за прийняття рішень. Це дуже важливо для таких держав як сучасна Україна. Подивіться уважно, який нігілізм сформувався у професійній політиці: це, напевно, єдина сфера, де всі можуть все. У результаті реальна загроза українськiй незалежності виходить не від північних чи західних сусідів, а, насамперед, від неуцтва, непрофесіоналізму лідерів, які формують специфічно нашу, малокомпетентну українську еліту. Розвиток професіоналізму політичної діяльності бачу на шляхах підвищення професійної компетентності, вдосконалення професійних навичок і вмінь, освоєння інноваційних способів прийняття ефективних політичних рішень, нових високопродуктивних алгоритмів вирішення професійних завдань і соціальних технологій. Часи, коли і куховарка могла керувати державою, давно минули.
І, нарешті, по-п’яте, аморальним є будь-яке зловживання владою, спектр якого надзвичайно широкий — від особистого збагачення шляхом пограбування народу і до використання сумнозвісного адміністративного ресурсу.
Непросто, але вельми необхідно зрозуміти, що народ насправді має таких вождів, яких він заслуговує. Сукупність моральних прагнень людей, усього народу створює загальний моральний клімат у суспільстві та формує сукупність вимог до тих, кого він обирає владою. Стан суспільної моралі в Україні турбує сьогодні педагогів і вихователів, представників церкви, але не політиків, що борються за владу, і не тих, хто зайнятий «первинним накопиченням капіталу», по визначенню зв’язаним із зневаженням моральних норм. На жаль, внаслідок такого «розподілу функцій» в суспільстві відбуваються безповоротні процеси. І коли влада вже знайдена, деякий капітал вже накопичений і хотілося б стабільності в суспільстві, дотримання всіма його членами хоч би елементарних етичних норм, стан суспільної моралі провокує перерозподіл і влади, і капіталу найбільш дикими, нецивілізованими способами. Чи можна розірвати хибне коло? Хто спочатку повинен стати «моральнішим» — суспільство чи його вожді? Думаю, що кожен повинен почати з себе.
Ще важче приживається у суспільній свідомості поняття про те, що не кожен багатий — злодій, а бідний — праведник, що наше подальше просування в ринковий простір буде посилювати соціальну диференціацію і тільки соціал-демократична орієнтація політики нашої держави здатна захистити суспільство від небезпечної для нього ж майнової поляризації.
Автор книги «Етична концепція німецької соціал-демократії» Віктор Гур у своєму інтерв’ю газеті «День» (9.11.2001 р.) називає соціальну демократію найбільш гуманним способом упорядкування політики, оскільки практична реалізація соціал-демократичних ідей дозволяє побудувати життя суспільства і держави на принципах соціальної справедливості. Гуманізація ринкових відносин можлива тільки шляхом втілення ідеалів солідарності, рівності та взаємної підтримки людей, їхньої рiвної відповідальності за стан справ у всьому суспільстві.
Соціал-демократи не роблять спроб підпорядкувати суспільну мораль своїм політичним цілям, наша політика спочатку є морально орієнтованою і соціально відповідальною, тому консолідація українського суспільства навколо соціал-демократичних ідей дозволить йому в історично короткі терміни створити гідні умови для свого процвітання.
Вiктор МЕДВЕДЧУК, лiдер Соцiал-демократичної партiї України (об’єднаної)
