Щось не «запалює» ця виборча кампанія. Якась нудна й млява. Хіба що Віктор Янукович і Юлія Тимошенко, роз'їжджаючи регіонами, трохи розважають народ. (Вірніше, не роз'їжджають, а дотримуючись останньої політичної моди, літають вертольотами.)
Останній перл від Тимошенко: «Якщо ви раптом вирішили голосувати за Партію регіонів — я вас прошу, будь ласка, сходіть до церкви й зніміть із себе порчу». У Віктора Януковича «гумор» простіший. Мовляв, Тимошенко в ролі прем'єра, «як корова на льоду».
Схоже, справжні веселощі почнуться вже після виборів. Почнуться суди, коаліціади й спікеріади... А може й не почнуться. Можливо, збудеться оптимістичний прогноз Віктора Балоги й коаліція буде створена за дві години. Хоч віриться насилу...
А ще намічаються референдуми. І БЮТ, і Партія регіонів назбирали по три мільйони підписів. Щоправда, есдеки свого часу також назбирали заповітні три мільйони — чекають проведення референдуму до цього дня.
Ми попросили наших регіональних експертів зробити прогноз: що буде після 30 вересня? Чи будуть судові розгляди? Чи потрібно налаштовуватися на довгу коаліціаду? Чи будуть проведені референдуми?
Олена СТЯЖКІНА, доктор історичних наук, професор кафедри історії слов'ян Донецького національного університету:
— Що буде після виборів? Буде життя. Будуть уроки, сесії. Будуть наукові конференції. Все буде нормально. У країні, яка давно не розраховує ні на яку з еліт, все буде нормально. Невіра в «хороших політиків» — це болісний, але цілком спроможний спосіб громадянської самоідентифікації. Ми в себе одні. Тому потрібно працювати й виробляти нове ставлення до себе, до своєї праці, до своїх обов'язків. А з цим прийде й розуміння своїх прав. Ми зростатимемо як суспільство. Добро й зло як цінності, непотрібні еліті, приймуть свої нормальні абсолютні контури. Ймовірно, люди в звичайному житті актуалізують поняття совісті, сорому, розкаяння.
А політики сваритимуться, миритимуться, зраджуватимуть, вступатимуть у коаліції, братимуть участь у марафоні соціальних обіцянок. Але на фоні розуміння, що є сором, а що совість, для нормальних людей це буде виглядати як «реаліті-шоу» або як стрибки. Деякий інтерес до «політичного процесу» ще залишиться. Але новини про нього будуть так само корисні, як прогноз погоди. Тобто у разі чого — беремо парасольку, чоботи й нічого не боїмося.
Політика й наша так звана еліта — це не назавжди, а, значить, переборне. Звичайно, хотілося б ставати країною в умовах, коли лідери такі, як Гавел, Гарібальді або де Голль. Але — що виросло, те виросло. Ймовірно, на якомусь етапі ми були варті цієї еліти. Але на сьогоднішньому — вона вже не гідна нас. Ми виросли. І після виборів ми знову станемо старшими. І в нас не буде чудес, але ми самі — будемо.
Ми можемо розраховувати тільки на себе. І ці 16 років продемонстрували, що ми можемо на себе розраховувати. Швидше, всупереч політичній ситуації і політичній еліті, чим завдяки їй.
Після виборів буде життя й буде шоу. Нормальне, велике життя з роботою, любов'ю, борщами, сварками, доганами від начальства й преміями від нього ж. І ненормальними політичними шоу з боротьбою «за просту людину», яка здійснюватиметься з особняків, «бентлі», яхт і бутиків.
Але, чим більше буде життя, тим менше й смішніше буде шоу.
Тому після виборів усе буде добре. У людей все буде добре.
Айдер ЕМІРОВ, директор Республіканської кримськотатарської бібліотеки імені Гаспрінського:
— Справа в тому, що українська криза — вона багатопланова, і з усуненням одного чинника, тобто вирішенням питання про владу під час виборів, не усуваються багато інших його складових: протиріччя в Конституції й узагалі в правовій системі, недоліки виборчої, судової, територіально-адміністративної, партійної та інших систем. Після виборів вони будуть предметом запеклих суперечок і причиною нових протиріч між політичними силами. Тому ця криза швидко не може скінчитися.
Подібними складними процесами характеризується початковий, тобто «дитячий» період кожної демократії, і в тій чи іншій мірі через нього пройшли всі держави, які переходили на цей тип правління.
Водночас не можна і чекати, що після виборів стане простіше жити. Після 30 вересня країну чекає період судових суперечок. Він може бути коротким, але може бути і затяжним і складним — це залежить від того, як сторони будуть домовлятися між собою. Тому я думаю, що тривалої коаліціади не буде, саме життя примусить обидва табори домовиться між собою швидко й ефективно, зате потім почнуться складні переговори між двома політичними таборами, які не будуть простими.
У такій обстановці багато передвиборних ідей і пропозицій, які зараз здаються життєво важливими, перестануть бути актуальними і їх просто відкладуть, скасують або навіть забудуть. По-перше, увага всіх політичних сил буде зайнята розробкою і прийняттям нової Конституції, по- друге, такі проблеми, як мова та інші передвиборні привабливі теми, втратять актуальність, і питання про референдуми будуть тим чи іншим чином зняті з порядку денного. Можливо, між політичними силами буде укладено якийсь договір на кшталт ще одного універсалу, який і вирішить ті проблеми, що пропонувалися для референдумів.
Разом з тим, політичним силам і державним органам в Україні потрібно пам'ятати, що зараз як ніколи сильно приховано зовнішній вплив на країну, і деякі сусіди хочуть скористатися тим, що в державі немає «сильної руки», «господаря», що продовжується ідеологічний суспільний конфлікт, і вони спробують цим скористатися. В інтересах України — припинити розбрат, скоріше знайти згоду на ідеологічному полі, щоб зміцнити державу і не піддавати незалежність країни непотрібним випробуванням.
Олександр ЗАГЛАДА, завідувач кафедри філософії, політології та історії Державного агроекологічного університету, м. Житомир:
— Думаю, що ніяких референдумів після 30 вересня не буде. Ні за ініціативою Блоку Юлії Тимошенко, ні за ініціативою Партії регіонів. Я не бачу політичної логіки в їх проведенні і вважаю, що зараз немає відповідної законодавчої бази для цього. Існуючий закон стосовно референдуму не досконалий, тому спочатку треба буде змінити його. А кампанії, розгорнуті різними політичними силами навколо цього питання, скоріш є елементами передвиборної боротьби. Бо прийняти необхідні поправки хоча б до Нового року буде складно, тобто парламент потрапить у цейтнот. Тим більше, що спливе питання про скасування депутатської недоторканності, але й воно може «зависнути». Думаю також, що БЮТ і блок «Наша Україна-Народна самооборона» разом наберуть достатньо голосів, щоб мати більшість у Верховній Раді і швидко сформувати уряд. І їм не буде великої необхідності у проведенні референдумів.
А загалом це виглядає як боротьба різних олігархічних кланів за владу. Більшості громадян України це набридло, і вони сприймають останні політичні події так — там на горі сваряться, а для нашого життя це не має великого значення. В принципі вибори — звичайна подія для демократичних країн Європи. Провели перегони і знову живуть звичайним життя. І у нас це повинно сприйматися нормально. Власне більшість наших громадян приходить до цього. А кризи я не бачу і думаю, що її не буде і після виборів — економіка розвивається, немає масового безробіття, люди працюють, продовжують щось купувати. Те, що ціни зараз «кусаються», вважаю, можна пояснити тим, що, з одного боку, в економіку скоріш за все, «вкинули» великі суми грошей, а з іншого — тим, що так часто буває перед перегонами, коли ціни стають елементами передвиборних технологій.
Володимир ПРИТУЛА, політолог, Крим:
— Українська політика — непередбачувана. Загалом, на мою думку, існує понад 10 різних сценаріїв розвитку подій в Україні після виборів. І в усі сценарії входить тривала судова кампанія після їх закінчення. Україна приречена на це. Скоріше за все, судові позови будуть подані або ж від БЮТ, або ж від маленьких партій аутсайдерів. Малоймовірно, що підсумки будуть оскаржені від імені Партії регіонів чи «Нашої України-Народної Самооборони».
Вони, ймовірно, будуть задоволені вибором людей. Тому найміцнішою (та найбільш бажаною для Президента!) конфігурацією коаліції був би союз ПР — НУ-НС — БЮТ, хоча це мало ймовірно через позицію БЮТ. Однак і коаліція в складі ПР та НУ НС може бути досить стабільною татривкою. В будь-якому разі, тривалої коаліціади, мабуть, не буде. Найбільші партії України зацікавлені в тому, щоб домовитись швидко та ефективно.
Злагоджена робота цих партій після виборів зробить непотрібними ті референдуми, про які вони говорять зараз. Натомість, виникне питання про написання нової Конституції, яке буде вимагати багато сил, ініціатив, затрат розумової та наукової енергії. Очевидно, що після виборів питання про Конституцію стане головним питанням порядку денного в країні. Скоріше всього, має бути підтримана ініціатива про скликання Конституційної асамблеї, яка протягом тривалого часу та нелегких переговорів і дискусій і вирішить долю майбутнього України.
Таким чином, криза ще далека від завершення, але воно потенційно можливе, бо після виборів буде значно менше протиріч між політичними силами і вони мають більше шансів домовитись.
Сергій БІЛОШИЦЬКИЙ, кандидат історичних наук, м. Хмельницький:
— Вважаю, що не пізніше, ніж за два тижні до виборів, основні політичні сили — «Наша Україна-Народна самооборона», БЮТ, Партія регіонів — домовилися щодо того, як буде організована влада після виборів. Очевидно, всі політичні сили визнають результати цих виборів. Кожна із політичних сил вирішить свої тактичні завдання і буде надалі нарощувати сили для вирішення стратегічних завдань.
Партія регіонів увійде у широку коаліцію з «Нашою Україною-Народною самообороною». І це дозволить Партії регіонів контролювати економічний блок в уряді, а особисто Президент України і «Наша Україна» одержать можливість лобіювати певні інтереси і, власне, не віддавати монополію Партії регіонів на вирішення основних питань, що стосуються «сірої» економіки. При цьому «Наша Україна» залишає за собою вирішення питань зовнішньополітичних, безпеки, армії.
Очевидно, у «Нашій Україні» будуть розіграні ролі, коли частина опозиціонерів на чолі з Юрієм Луценком, пов'язана обіцянками не входити у широку коаліцію, вийде із складу фракції, складе депутатські мандати. Гадаю, що можливий такий варіант, коли Луценко за домовленістю із Президентом залишить парламент, збереже імідж такого собі полум'яного, ідейного борця і як компенсацію одержить посаду секретаря Ради національної безпеки і оборони. Ця посада дозволить Луценку бути присутнім у політиці, збереже його до президентської кампанії 2009 року.
Юлія Тимошенко залишається лідером опозиції, підкреслює свій статус непримиренного борця з корупцією і зберігає антикорупційну риторику. Це дасть можливість і їй звинуватити «Нашу Україну» у зраді ідеалів революції, монополізувати простір «помаранчевого» опору.
Таким чином, Партія регіонів зберігає контроль над економікою, «Наша Україна» посилює свою присутність у сфері політики, БЮТ чекає на президентські вибори. Практично всі політичні сили мислять категоріями 2009 року. Відтак, якщо домовленості не будуть порушені, очевидно, Партія регіонів підтримає висунення кандидатури Віктора Ющенка на посаду Президента. Луценко буде виконувати функцію, сказати б, анти-Тимошенко. Збереження його у політиці надзвичайно важливе для Президента, оскільки йому потрібно нейтралізувати людину, яка має певну харизму борця з корупцією, тобто Юлію Тимошенко. Таким чином, політикум після парламентських виборів практично виходить на президентську кампанію і вже мислить її категоріями.
Жодних референдумів не буде. Використовувані політичними силами гасла про референдуми слід вважати елементом мобілізації електорату і як елемент тиску однієї політичної сили на іншу з метою шантажу напередодні виборів, аби стимулювати виконання досягнутих домовленостей. Тому тема референдумів практично виконала свою місію, електорат мобілізовано і ми стали свідками того, що всі політичні домовленості відбулися, потреба у них, референдумах, відпала. Попереду над країною, сказати б, висить тінь референдуму, пов'язана із конституційними змінами, час від часу ця тема буде спливати у контексті майбутньої президентської кампанії. І тільки...
Ігор БАЛИНСЬКИЙ, викладач Львівського університету ім. І. Франка, шеф-редактор Інтернет-видання Zaxid.net:
— Ми можемо говорити про декілька варіантів подій після 30 вересня. Перший варіант, м'який, коли майбутня коаліція в парламенті буде одноколірна, тобто помаранчева чи біло-голуба. За такої ситуації ми фактично станемо свідками підготовки старту президентської кампанії, яку відповідно будуть розпочинати або регіонали, або БЮТ. Залежить від того, хто з них опиниться в опозиції. Річ у тім, що перебування в опозиційному блоці Тимошенко дозволить їй безболісно претендувати на левову частку виборців «Нашої України». За умови, звичайно, що Ющенко зважиться-таки на широку коаліцію.
Якщо до керівництва Кабміну прийде Тимошенко на чолі помаранчевої коаліції, то ми матимемо фактично початок агресивної президентської кампанії з боку Віктора Януковича. Що ще дуже важливо, — у ситуації після 30 вересня важливо зрозуміти мотивацію та амбіції Віктора Ющенка. Мені здається, що Ющенко здатен ще раз піти на широку коаліцію, але за низки умов. Перша з них: розширення повноважень Президента, гарантії про небалотування Януковича на президентських виборах і зменшення амбіцій та важелів персонально Януковича та його найближчого оточення. За таких умов Ющенко, на мій погляд, може ще раз ризикнути на широку коаліцію, гарантом якої з боку донецьких повинен виступити персонально Рінат Ахметов.
Найскладнішим же варіантом може стати той, коли Партія регіонів зі, скажімо, комуністами знову сформують коаліцію, а Ющенко та Тимошенко опиняться в опозиційній ніші. За таких умов говорити про єдину опозиційну фігуру на президентських виборах буде майже нереально, що призведе до остаточного розколу помаранчевого табору.
Парадокс у тому, що широка коаліція є вкрай вигідною безпосередньо Тимошенко. В такому випадку вона отримає напередодні виборів Президента унікальну можливість стати єдиним помаранчевим опозиційним лідером, забравши левову частку виборців від Партії регіонів, і тим самим створить реальну конкуренцію Януковичу. Фактично будь-який варіант завершення виборів, на моє переконання, створить черговий конфлікт, аніж зніме старі. Звичайно, ідеальною могла би бути ситуація так званої технічної широкої коаліції до 2009 року, коли фігура прем'єра чи голови Верховної Ради буде номінальною (тобто ні Тимошенко, ні Янукович на ці посади не претендуватимуть). Але на сьогоднішній день такий варіант можна вважати утопією.
Тому вибори 30 вересня — це, швидше за все, боротьба за старт майбутньої президентської кампанії.
До речі, я не вважаю, що політична криза, яка супроводжує політичну владу на Україні впродовж останніх п'яти років, створює серйозні передумови до поглиблення недовіри до влади як такої. Хочемо ми того чи ні, але рівень мобілізаційного ресурсу прихильників Ющенка, Тимошенко та Януковича залишиться вкрай високим. І кожен з цих трьох політиків здатен цього виборця ще не раз мобілізувати на свою користь. Питання довіри до влади — це питання прагматизму та політичної культури, яка поки що у нас, особливо на заході та на сході України, залишається емоційною. На сьогодні для одних, других, а можливо, й третіх виборів політики знайдуть потрібні слова, що знову викличуть довіру…
Мені здається, що війна референдумів, яка зараз має місце, є певною технологічною війною. Референдум Партії регіонів — це нормальна технологічна спроба адекватно відповісти на конституційний референдум Тимошенко. Я переконаний, що ні Конституція, ні питання мови, ні питання НАТО і таке інше, не висунуть на референдум без попереднього політичного компромісу усіх трьох політичних сил. Технологія референдуму дає можливість згуртувати виборця навкруги конкуруючих політичних сил. Найбільш здійсненним є все ж таки конституційний референдум. Але він може відбутися лише після того, як робочій варіант нової конституції буде погоджений з трьома політичними силами. Самотужки жоден з трьох ключових політиків не здатен реалізувати ідею референдуму з будь-якого питання.
Ймовірність політичної кризи, яка позначиться на економічній ситуації в Україні, на мій погляд, не є високою. Найбільш вразливою може бути інвестиційно-фінансовий ринок, який безумовно залежить від стабільності влади. Щодо розвитку економіки як такої, то на сьогодні вона функціонує фактично незалежно від влади. Це ж відомо — будь-яка економічна система, незважаючи на нестабільність влади, все одно розвивається. Залишається лише одна проблема — темпи розвитку економіки. При нестабільній владі вони є вкрай низькими…
