Оголошення офіційним переможцем президентських виборів Віктора Януковича надихнуло його прихильників, але аж ніяк не розставило всі точки над «і» в ситуації, що склалася. Вчора уповноважений представник Віктора Ющенка в Центрвиборчкомі Юрій Ключковський заявив, що оскаржив обнародувані Центрвиборчкомом результати голосування у Верховному Cуді. Однак закон про вибори президента, як уже підкреслювалося, не передбачає можливості визнання виборів недійсними, — недійсними можуть бути визнані лише результати виборів на окремих виборчих дільницях або в округах. Керівник виборчої кампанії Віктора Януковича Сергій Тігіпко зі свого боку впевнений, що вирішити політичний конфлікт в Україні допоможуть запропоновані штабом В. Януковича «п’ять кроків до примирення»: «Це — політреформа, законодавче закріплення прав опозиції, законодавче закріплення вимоги до ЗМІ, які повинні обнародувати позиції як більшості, так і опозиції, визначення проукраїнського зовнішньополітичного курсу і, зрештою, законодавче рішення про те, що дії з виведення людей на акції протесту не матимуть наслідків для їхніх учасників і організаторів».
Як далі розвиватимуться події в Україні, які президент Польщі Олександр Кваснeвський уже назвав «найбільш масштабним суспільним загостренням на пострадянському просторі»? З цим запитанням «День» звернувся до експертів.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Я згодний iз оцінками, які звучали з вуст моїх колег: у нас зараз революційна ситуація. Революція — це не завжди і не обов’язково «Аврора». Революційність визначається тим, що, на відміну від традиційних політичних криз, суб’єктами зараз є не тільки політичні групи чи окремі прошарки еліти, пов’язані з владою, управлінням, власністю, а й великі соціальні суб’єкти, які вимагають радикальних змін у системі суспільних відносин в цілому, а не тільки в політиці та у владі.
Суб’єктами цих кризових процесів є і органи самоврядування, і молодь як новий соціальний суб’єкт, і малий та середній бізнес, який став демографічною основою мітингуючих разом із молоддю. Це ті соціальні суб’єкти, які йдуть на мітинги з набором зрозумілих вимог, знайомих нам із класичних канонів дрібнобуржуазних революцій. Це весь пакет свобод — громадянських, політичних, економічних.
Якщо говорити про можливі сценарії розвитку подій, то важливо відзначити, що точка повернення була, на жаль, пройдена символічно в понеділок і юридично в середу. Коли ЦВК у понеділок заявила, що за підсумками 99,4% протоколів перемагає Янукович із відривом у понад 3%, — це свідчило про те, що навряд чи можливі корективи, і очевидним був результат виборів. З цього моменту було задано певний сценарій, суть якого полягала в тому, що влада готова легітимізувати свою перемогу суто формальним правовим чином, готова ігнорувати проблеми, пов’язані з порушеннями процедури голосування і прав громадян, готова ігнорувати вимоги політичної опозиції. З цього моменту очікування і ресурси соціальних суб’єктів виявилися в розпорядженні тільки опозиції. Це головна проблема влади.
Другим ключовим моментом стала легалізація підсумків виборів у середу, коли ЦВК оголосила офіційним переможцем Януковича. З цього моменту змінився характер процесу — від конкуренції між двома кандидатами, пов’язаної з підсумками виборів, із процедурами, із взаємними обвинуваченнями в підтасовуванні він перейшов до нової фази. До фази протистояння нової, але вже «з народження» суспільно нелегітимної влади, тому що вона не отримує громадської підтримки, і опозиції, яка виявилася на коні, тому що вона розпоряджається протестними організованими настроями.
Думаю, що з урахуванням закладених протиріч можливі дві «генеральні лінії». Перша — якщо, незважаючи на всю критичність ситуації, команда Віктора Януковича, що переміг, знайде в собі мужність і піде не просто на переговори, а й на перерозподіл влади. Він може бути втілений за допомогою політичної реформи зі створенням сильного інституту виконавчої влади, яка буде віддана лідеру опозиції з умовою, що виконавча влада формуватиметься і «переможцями», і «переможеними». У такому форматі можливе досягнення спочатку політичного, а потім і соціального компромісу. Я не виключаю, що якщо таку формулу зараз буде запропоновано, то вона в результаті може бути підтримана і Заходом. Тому що, незважаючи на критику підсумків виборів, Захід дуже уважно стежить, чи буде в Україні досягнуто політичного і соціального консенсусу. Це можна зробити дуже швидко, в межах буквально одного тижня. Але це має бути не просто політична реформа, а політична реформа як спосіб справедливого перерозподілу влади. Оскільки зіткнення двох політичних лідерів, що отримали величезні пакети суспільної довіри, може призвести до того, що ситуація стане некерованою.
Другий напрям — менш оптимістичний. Якщо буде тільки дипломатична риторика, але обидві сторони зберігатимуть нинішні позиції, ситуація розпалюватиметься. Повторюся: тут задіяно могутні соціальні суб’єкти, які готові скидати кумирів, якщо ці кумири почнуть хитатися чи не будуть справлятися зі своєю роллю (це стосується і опозиції, і представників влади на місцях). Серйозну роль можуть зіграти США та Євросоюз, механізми політичної та економічної блокади можуть бути задіяні на повну силу. Давнішня ситуація з FATF виглядатиме квіточками в порівнянні з новими санкціями. Я не виключаю цільових санкцій стосовно окремих політичних і бізнес-діячів, оскільки вони стають втіленням несправедливих виборів в Україні. Я вже не кажу про той суспільно-політичний фон, який складеться навколо України. Все це може призвести до того, що в межах двох-трьох тижнів максимум Президент Леонід Кучма, який поки що не передав свої повноваження, зіткнеться з необхідністю втрутитися в ситуацію і приймати рішення про можливе скасування підсумків виборів за допомогою судових механізмів — за допомогою Верховного чи навіть Конституційного судів — і призначення нових виборів. У цьому випадку нинішній переможець зіткнеться з необхідністю втримувати позицію прем’єра, втримувати соціально-економічну ситуацію тощо. Тобто вибори на початку 2005 року для нього будуть безсумнівно куди менш комфортними та й взагалі проблемними. Його опонент Віктор Ющенко опиниться в більш комфортних політичних умовах. Я не виключаю, що паралельно з цим може виникнути як новий лозунг опозиції й ідея дострокового переобрання парламенту. Тому що на цьому фоні рейтинг «Сили народу» і його можливості з новим пропорційним законодавством взяти контрольний пакет у парламенті вже в 2005 році — це продуктивна ідея, яка може дуже надихнути опозицію.
Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, доктор мистецтвознавства:
— Належить шукати компроміс між, так би мовити, корінною Україною і Україною південно-індустріальною. Якщо ми цього не зробимо в тій чи іншій, зрозуміло, демократичній формі, то будемо безперестанку зіштовхуватися із кризовими сюжетами. Йдеться про пошуки зв’язків між півднем і північчю України (не стільки в географічному, скільки в ідеологічному значенні). Інакше ми знову отримаємо те, що отримали нині. Але все вищезазначене — в далекому історичному майбутньому.
Перші компромісні жести влада уже робить. Але, боюся, поки що це лише «філологія». Проте вони мусять пам’ятати влучний вираз нашої землячки, киянки Надії Мандельштам: «Наша надія полягає лише в тому, що начальство теж хоче жити»...
Наразі розглядаються певні варіанти подальших дій. Мені здається, що ми вже пройшли повз крайні точки як грузинського, так і, тим більше, румунського варіантів. Але це, сказати б, на найближчі дні, ба, навіть години. Далі може трапитися все.
Фізіологічно народ не може стільки триматись у відомих формах супротиву. Але якась енергія боротьби уже залишиться, як казав товариш Ленін, «всерйоз і надовго».
Олександр ДЕРГАЧОВ, політолог, провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України:
— Формально залишається ще можливість участі Верховного Суду в розгляді. Принаймні, цю можливість треба використати, і якнайшвидше зрозуміти, чи варто на неї розраховувати. В іншому разі опозиції та її прихильникам залишиться лише явочним порядком змінювати владу та не виконувати накази Януковича. Якщо найближчим часом відбудеться інавгурація, є ризик того, що громадяни приймуть першу її частину — що Кучма вже не президент і президента, по суті, в країні немає. Думаю, що Верховна Рада отримає новий струс у зв’язку зі спробою заміни спікера Литвина. Найбільше я боюся, що ще трохи — і буде остаточно втрачена можливість відходу. Тому що ще один-два кроки в цьому напрямку і на порядку денному — дострокові вибори парламенту. Тому що цей парламент виявиться в клінчі. Можливість для «круглого столу» та переговорів також поступово втрачається. Це ще було ймовірне до оголошення ЦВК офіційних результатів виборів. Зараз це гіпотетично можливе. Але якщо ми втратимо таку цінну фігуру для таких переговорів, як Леонід Кучма, то тоді компроміс буде взагалі неможливий. Можна буде домовлятися лише про стабілізацію обстановки, про запобігання силовим варіантам. Те, що відбувається зараз в країні, дуже прояснює позиції та має очистити політичний простір в Україні.
Володимир ФЕСЕНКО, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:
— Зараз можливі кілька сценаріїв розвитку ситуації. Один — це рішучі дії опозиції, яка діятиме за логікою революції та постарається взяти під свій контроль центральні органи влади, органи комунікації. Ющенко почне діяти в режимі президента, може бути не де-юре, але де-факто. Запитання — чи призведе це до відкритого зіткнення, і хто в цьому зіткненні візьме верх.
Другий варіант розвитку подій, який зараз, на мій погляд, найвигідніший для влади, — це поступове розтягання нинішньої ситуації в часі з розрахунком на те, що енергія мітингу поступово вичерпається. Тим більше, що в зимових погодних умовах дуже важко тримати тисячі людей на вулиці. Розрахунок у цьому випадку може робитися ще й на те, що мітинговою стихією дуже непросто управляти — тут потрібні дисципліна та фактично напіввоєнні тактичні дії.
Третій шлях — це пошук компромісу. Головна проблема тут полягає в тому, щоб обидві сторони просто подолали сьогоднішній напружений психологічний стан і сіли за стіл переговорів не просто для того, щоб продемонструвати свою готовність до компромісу, а й змогли його досягнути. Що може стати предметом компромісу? Це, мабуть, найскладніша проблема. Вона полягає в тому, що буде дуже непросто знайти взаємоприйнятні позиції. Насамперед як бути з підсумками виборів? Найлогічнішим представляється — і, в принципі, такі заяви вже звучали, в тому числі й з боку Ющенка, — проведення повторних виборів. Перерахунок голосів — і це вже добре розуміє опозиція — не дасть бажаного результату. Бо, швидше за все, феномен завищеної явки в Донбасі був пов’язаний із вкиданням бюлетенів пачками. І перерахунок голосів не змінить ситуації. А повторні вибори, в принципі, можуть бути виходом. Але цього мало. Треба до їх проведення внести корективи у виборче законодавство, зокрема, пов’язані з паритетом у виборчих комісіях, із недопущенням ротації членів комісій, щоб у керівництві комісій, які підписують протоколи, були обов’язково представники двох сторін. Обов’язкове виправлення ситуації з відкріпними талонами та цілої низки інших проблем, що виявилися в цій виборчій кампанії. Ще одне складне запитання — це питання про Центрвиборчком. Його треба вирішувати так, щоб не було взаємної недовіри сторін. Але тут виникає процедурна проблема. Пропозицію щодо членів ЦВК вносить Президент. І тут багато залежатиме від його політичної волі — забезпечити деякий паритет, можливо, запропонувати нейтральний, неполітичний склад Центрвиборчкому, але так, щоб обидві сторони відхилили неприйнятні кандидатури. Гарантами такої угоди могли б бути представники закордонної сторони — Росії, Євросоюзу, США, — тобто стратегічні партнери України. І звичайно ж, такі рішення слід приймати з участю не лише конфліктуючих сторін, а й Президента країни, керівництва Конституційного та Верховного судів, яке має виступати в ролі юридичного гаранта цієї угоди. Повністю утриматися в рамках чинного правового поля в цій ситуації буде неможливо. Треба шукати рішення, яке було б політичним за змістом, і водночас відповідало б не завжди букві, а й духу права.
Можливий ще один — негативний — сценарій. Я боюся, що, якщо вуличне протистояння затягнеться й енергія мітингу не знижуватиметься якийсь час, то наступним етапом — і власне, це вже проявилося — може стати проголошення двох президентів України: в одній частині країни — Януковича, в іншій — Ющенка. Це загрожує вже розколом країни. Це найнегативніший варіант розвитку нинішньої політичної кризи нарівні з можливістю кровопролиття.
І про міжнародний аспект. Легітимність новообраного президента в сучасному світі, що глобалізується, багато в чому залежить від міжнародної спільноти. Легітимність має два боки — зовнішній і внутрішній. Внутрішня сторона — це визнання новообраного президента законно обраним президентом. Законним не лише з погляду формального дотримання букви закону, а й із погляду політичної справедливості. Надзвичайно важлива й зовнішня легітимність, оскільки з міжнародною спільнотою, що фактично виступає в ролі спостерігача на виборах, новому президенту доведеться контактувати. І якщо його не визнає більша частина міжнародних організацій, впливових країн світу, просто сусіди, то, природно, виникають сумніви в легітимності такого глави держави. Тому позиція міжнародної спільноти в нинішній ситуації дуже важлива і є мірилом зовнішньої легітимності президента.
Кость БОНДАРЕНКО, директор Інституту національних стратегій:
— Далі — лише пошук компромісу. Я думаю, що слід сідати за стіл переговорів. І серед його учасників повинні бути Президент Леонід Кучма, Янукович і Ющенко, керівники штабів обох кандидатів, повинні бути всі ті, хто реально впливає на політичне й економічне життя держави (Віктор Пінчук, Ринат Ахметов, Олександр Ярославський тощо). Необхідно провести широке коло консультацій на тему, як жити далі. Якщо цей «стіл» відбудеться, то за його результатами вибори, ймовірно, визнають недійсними. І тоді найголовніше запитання — кому належатиме влада на період до проведення повторних виборів: чи Л. Кучмі, чи перейде до парламенту. Наступні вибори повинні будуть відбутися не просто як рядові, хоч і дострокові вибори, а обов’язково за посередництва міжнародного арбітражу. В інтересах обох сторін шукати з виниклої ситуації найшвидшого виходу. Бо тримати людей на морозі, в бездіяльності, постійно мітингуючи та рухаючись лінією «Банкова — майдан Незалежності, майдан Незалежності — Банкова» — це не вихід. Якщо ж інша сторона поспішить провести інавгурацію, пішовши таким шляхом: «ви проголосили президента, і ми собі проголосимо» — це буде взагалі згубний крок.
