На початку XX століття український новеліст Василь Стефаник описав еміграцію збіднілого українського селянства до країни, що аж за Атлантичним океаном. Відтоді Канада стала одним із центрів закордонного українства, а нині є третьою країною у світі за чисельністю українського населення (після самої України та Росії). Збудована руками емігрантів, у тому числі й українців, Канада завжди була заокеанським другом України. Оттава другою після Варшави визнала українську незалежність, підтримувала Україну на її шляху до СОТ, ЄС та НАТО. Про те, як у Канаді ставляться до засудження злочинів тоталітаризму, як заокеанські українці сприймають політику нової влади, а також про свій погляд на людську натуру і корумпованість у політиці в інтерв’ю «Дню» розповів депутат канадського парламенту й українець за походженням Борис ВЖЕСНЄВСЬКИЙ.
— Пане Борисе, канадський парламент та парламенти окремих провінцій країни на законодавчому рівні визнали Голодомор 1932—1933 років геноцидом українців. Як ви вважаєте, наскільки важливими, наскільки дієвими є ці кроки для того, аби геноцид українського народу визнали і на світовому рівні?
— Дійсно, 27 травня 2008 року усі чотири партії, представлені в парламенті Канади, одностайно проголосували за закон, що визнає Голодомор геноцидом українців. Однак, якщо ми говоритимемо про світовий рівень...
Знаєте, кілька років назад я брав участь у саміті ОБСЄ. І питання визнання Голодомору геноцидом українців стояло на порядку денному. Канадська делегація була готова обговорювати це та дебатувати. Втім, з боку російської делегації був надзвичайно великий тиск. Ми не розуміли, чому росіяни так заповзято працювали над тим, щоб не відбулися ці дебати. На жаль, тоді вони знайшли методи тиску на делегації європейських країн, тож було прийнято рішення відкласти ці дебати. Отже, я особисто бачив ці закулісні дії росіян. Знаєте, у Німеччині ніхто не відважився би приховати Голокост. Чому це робиться у Кремлі — велике питання. Також велике питання, чому європейські країни Москві потурають. Хоча, звичайно, треба пам’ятати, що є газовий фактор. Росія дійсно має величезний вплив.
Можу вам навести приклад, як такі делікатні теми розглядаються у Канаді. Коли ми працювали над проектом щодо визнання Голодомору геноцидом українців, дискусії тривали протягом року, ретельно перевірялися факти. І чим більше члени парламенту знайомилися з цією темою, тим менше у них залишалося сумнівів.
— Чи не вважаєте ви, що існує необхідність засудження злочинів комунізму на світовому рівні?
— Абсолютно з вами згоден. До речі, у Канаді одноголосно був прийнятий закон, відповідно до якого щороку відзначатиметься так званий День «чорної стрічки». Це день вшанування пам’яті жертв, які загинули через Пакт Молотова — Ріббентропа. Цього року День «чорної стрічки» відзначатиметься вперше. Наш парламент засудив ці два тоталітарні режими — фашизм і комунізм. Нещодавно у канадському парламенті також відбулося окреме обговорення спроб Путіна реабілітувати Сталіна. Ми стурбовані тим, що люди до кінця не знають історію, це може мати дуже погані наслідки для майбутнього.
Розумієте, усі канадці чутливі до таких питань. Адже Канада — найбільш багатокультурна країна світу. На 70 відсотків канадці походять з інших країн світу. Багато людей тут опинилися не тільки з економічних причин, а є політичними втікачами.
— Як офіційна Оттава оцінює дії нової української влади?
— У Канаді ми відчуваємо занепокоєння через те, що відбулося в Україні за сто днів нової влади. Український народ чекав незалежності століттями, тепер ви можете жити у демократичній країні. Звичайно, кожен член української діаспори хотів би бачити, що земля дідів і прадідів живе у свободі. І дуже не хотілося б, аби на Україну перекинулася ситуація, яка існує в Росії, адже РФ за минулий рік стала однією з країн, де було найбільше вбито журналістів. Українцям треба захищати право вільних зібрань.
Дуже велике засудження у Канаді викликав той факт, що СБУ навідувалося до ректорів університетів із двозначними вимогами. Треба пам’ятати, що саме наступне покоління будуватиме нову України. І студентські роки — це саме той вік, коли людина найбільш ідеалістична. Студентів не треба залякувати, треба підкріплювати їхню віру в себе.
У Торонто нещодавно пройшов численний мітинг української громади — діаспора висловила свій протест проти дій нової української влади. Мітингувальники говорили: владі у Києві треба відкрити книжки з історії і не повторювати помилок попередників. Але будемо сподіватися, що це були помилки тільки перших ста днів. Нова влада має розуміти, яка то надзвичайна честь, який історичний привілей — бути одними з перших керівників незалежної України, представляти її на міжнародній арені.
— Багато експертів нині говорять про ерозію демократичних цінностей у Європі. Зокрема, йдеться про новий феномен, який називають «берлусконізмом» чи «шредеризмом». Чи бачите ви небезпеку руйнації демократичних ідеалів у світі?
— Немає ідеальної демократії. Іде постійний розвиток систем. Людська натура дає людині можливість дійти до вершин етики та моральності. Але є великі спокуси, зокрема на політичній ниві. І ми маємо чимало прикладів. Колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер найнявся до «Газпрому». Це якось «несмачно», що голова (хоч і колишній) такої великої країни таке собі дозволяє. Але корупція є всюди. Ми маємо колишнього прем’єра Канади, який у готельних кімнатах приймав у конвертах сотні тисяч доларів від лобіста компанії —виробника зброї. Політика приваблює людей, які мають слабкість до грошей, престижу. Тому дуже важливо мати чіткі закони, які роблять ці можливості для корупції мінімальними. Втім, такі далеко не ідеалістичні мотивації — це швидше характеристика конкретної людини, а не усієї системи. Дуже засмучує, що політики в Італії чи Німеччині мають такі тісні стосунки з приватними корпораціями на кшталт «Газпрому». Якщо відмовлятися від власних позицій заради зиску, я думаю, це йде не на добро. Треба пам’ятати, що люди у Західній Європі живуть у добробуті завдяки великим жертвам попередніх поколінь. Знівелювати ці ідеали прадідів — це надзвичайно сумно та небезпечно.
— На вашу думку, чи існує загроза демократичним цінностям в Україні?
— В Україні остаточно не вишліфувалася політична система, були помилки — як-от обирати депутатів тільки за списками. Коли депутати обираються округом — тоді вибрана людина має особисту відповідальність, а не партійну, не загальну. Ще більша помилка — депутатський імунітет. У Канаді, приміром, немає імунітету від криміналу, закони рівною мірою стосуються всіх. В Україні ще не вкоренилася судова система, для цього потрібен час. Крім того, поки не виробилася політична культура. А система загалом була корумпована ще ідеологією СРСР.
Непоганим прикладом демократії в дії (хоча тут також є певні недосконалі моменти) я вважаю виборчу систему Канади. У нас можна витратити тільки 85 тис. доларів на виборчу кампанію. Цих грошей вистачає хіба на те, щоб розповсюдити листівки два-три рази. Усе решта — добровільна робота, яка включає в себе дебати, зустрічі. Ми ходимо від дверей до дверей, і корпорації також не можуть нам допомагати. Одна людина може дати на виборчу кампанію тільки тисячу доларів. Це всім дає рівну можливість брати участь у виборах. Отже, не можна купити вибори.
В України, яка є молодою демократією, є можливість дивитися на інші країни світу, брати за приклад рішення, які найкраще спрацьовують. До речі, міжнародні студії, які вивчали розвиток демократії на теренах колишнього СРСР, назвали демократичними Латвію, Литву, Естонію та Україну. Росія, на жаль, чітко пішла недемократичною стежкою. Також ми маємо нестабільну ситуацію у Молдові, недалеко від України — неспокійний Кавказ. Коли світ дивиться на Україну, то бачить, що вона здійснила надзвичайний прогрес, українська державність багато здобула.
