Кабінет Міністрів продовжує демонструвати статистичний оптимізм з приводу життя українських громадян. Учора, виступаючи перед парламентаріями під час Дня уряду, міністр праці і соціальної політики Іван Сахань інформував громадськість про досягнення «певних позитивних результатів» за час реалізації стратегії подолання бідності у нашій країні (відповідна програма уряду, нагадаємо, була затверджена в грудні 2001 року). Зіставляючи підсумки першого кварталу поточного року з аналогічним періодом минулого, І. Сахань з’ясував, що кількість бідних сімей в Україні скоротилася з 26,5% до 22,3% і отримав у зв’язку з цим вагомі підстави говорити «про позитивну динаміку стосовно кожного напряму в соціальній сфері». Зокрема, міністр указав на зростання реальних доходів населення (в перші сім місяців цього року — 26,8%) і заробітної плати (18,8%), на липневий грошовий прибуток на душу населення у 364,9 грн. і середню заробітну плату, що досягла позаминулого місяця позначки 398,1 грн. і «вже другий місяць поспіль перевищує прожитковий мінімум для працездатних осіб», на збільшення чисельності цих самих осіб і скорочення безробітних (за перший квартал цього року на 365,4 тис., або 13,3%) тощо.
Загалом — доповідь міністра була настільки хороша, що один iз народних обранців з іронією запропонував І. Саханю зняти розгляд питання з порядку денного у зв’язку з відсутністю бідності як такої. Міністр, у свою чергу, заперечувати неможливість вирiшення накопичених за десять років труднощів за такий короткий проміжок часу не став — «дуже складна ситуація». А подальше обговорення проблеми у сесійній залі плавно перетекло в далеку від інтересів пересічних українських громадян політичну площину.
Тому акцентувати увагу на думках парламентаріїв з приводу проблем своїх виборців, загалом, немає необхідності. Звернемося до не таких утішних, на відміну від урядового звіту, реалій. Дивно, але Кабінет Міністрів досі продовжує вимірювати матеріальний добробут своїх потенційних роботодавців макроекономічними викладеннями зростання ВВП та інфляції. У той час як до категорії «бідних» (в офіційному тлумаченні цього слова) у нас віднесено громадян, прибуток яких становить менше як 175 грн. А офіційно визначений парламентом на поточний рік прожитковий мінімум — зазначимо — 365 грн. на місяць для працюючих громадян і 268 грн. для осіб, що втратили працездатність. Намалюй уряд «межу бідності» ближче до прожиткового мінімуму — за нею, очевидно, опинилася б більша частина населення країни. І це при тому, що для багатьох українців гіпотетичний мінімум часто виявляється реальним, не завжди досяжним максимумом. Покращити ситуацію, в такому випадку, посиланнями на надбавки до пенсій, мінімальної зарплати і програмами субсидій було б, очевидно, складно.
Заслуговує на згадку й офіційна статистика з безробіття. Відомо, що крім двох з лишком мільйонів зареєстрованих безробітних, а також тих, які шукають роботу через центри зайнятості (саме ці дані виносять в люди з Міністерства праці і соціальної політики), в Україні процвітає «приховане» безробіття і часткова зайнятість. За оцінками експертів, понад 1,4 млн. «працевлаштованих» громадян перебувають у вимушених відпусках, щороку понад 300 тис. українців у пошуках заробітку виїжджають за межі країни. Іван Сахань говорить про успіхи і в цьому плані, вказуючи на чергові 480 тис. робочих місць, створені державою. Статистики закритих, зупинених і нерентабельних підприємств, у цьому випадку, не наводиться.
Але головне — не це. Наполягаючи на вельми непоганих результатах боротьби з бідністю, наші чиновники і депутати чомусь не ризикують зачіпати об’єктивні передумови цього. Пенсійна і розумна податкова реформа вже кілька років залишаються «за кадром» законотворчості. На порядку денному — черговий «найсоціальніший» бюджет і прагнення подолати бідність. Може, час подумати про захист багатих і середнього класу?
