29 вересня
«Вчерашний раб, уставший от свободы, стремится вновь дорваться до цепей», — відразу спадають на думку ці слова, коли раз по раз читаю чи чую у різних ЗМІ полегшено-зраділі сентенції щодо відставки кабінету Юлії Тимошенко. Бо майже в кожному роздумі чільна думка така: тепер-то новий прем’єр обов’язково поверне те, що зруйновано капосною Юлею, і знову налагодить зв’язки з Росією, які так «трепетно» цілих 14 років налагоджували всі, хто був до неї при владі.
Господи, та скільки ж можна «трепетать» при одній назві країни, яка вже чи не півтисячоліття дамокловим мечем висить над долею твоєї рідної землі і твого народу?! Допоки стражденницький український народ буде мовчки і гидливо спостерігати, як великовладні мужі низькопоклонницьки століттями трясуть бородами перед «старшим братом»?
Пора піднятись із колін! Пора усвідомити, що не хто інший, а саме «старший брат» методично і холоднокровно ніс на Україну знищення, а з неї століттями безсоромно і безжалісно викачував і природні, і людські ресурси. Ще на початку двадцятих років ХХ століття один із відомих російських діячів-патріотів Борис Савинков зізнавався: «Якби я був українцем, якби я бачив у Москві завжди і при всіх режимах одне і те ж невизнання моєї свободи, одне і те ж заперечення моїх природних прав, я б, звичайно, відділився від Російської держави, я б, звичайно, став самостійником».
