ЩОДЕННИК

27 вересня

У верхів'ї старезного клена завівся вітер. Скотився донизу по листках-п'ятериках, побіг стежиною. На шляху стрілося мале дівча. Вітер розправив йому стрічечки у кісках. Дитя запитало:

— Мамо, а скільки років вітрові?

— Мабуть, як і тобі, чотири. Бачиш, який веселий, моє сонце.

— А вітер любить сонце?

— Любить, рідна. Коли немає сонця, всі сумують.

— Я теж люблю сонце. Не сумуй, матусю, я буду завжди з тобою...