12 липня
«Достатньо почути народну пісню XV століття, щоб зрозуміти, як низько ми впали» — ще в першій половині минулого століття сказав Антуан де Сент-Екзюпері. Що сказав би він сьогодні, якби почув те, що звучить у теперішніх -мовленнях, -баченнях? Якби почув відкрито цинічні, войовничо бездуховні, або, в кращому випадку, безглуздо нісенітні речитативи, які дуже важко назвати піснями, які не очищають людську душу, не підносять її вище буденщини, а чавунним катком втоптують її в багно, нечистоти, якими катастрофічно переповнене життя людини у XXI столітті.
Заспокоює тільки розуміння того, що і через п’ять століть житиме та народна пісня, про яку говорив Екзюпері, й віра в те, що мільйони сьогоднішніх мотивів фальшивок зникнуть без сліду, а мої пра- пра-правнуки з насолодою співатимуть:
«Ніч яка місячна, зоряна, ясная,
Видно хоч голки збирай...».
