20 квітня
Нарешті!.. Дочекалися! Ось вона – весна, – тепла, привітна, яка своїм подихом розтопила майже всі сніги, і кличе кожного з нас із теплого приміщення на вулицю. Виходжу в садок, нахиляюсь, беру в долоні дрібку землі, яка неповторно пахне прілою холодною вологою. Бережно тримаю в руках манісінький шматочок планети, на якій народилась, живу. Шматочок планети Земля – міцної, надійної, яка дарує життя всьому на білому світі. А якщо чиєсь життя, дароване нею, вичерпається, цей шматочок стає жменькою, яку бережно кидають в яму, як символ пам’яті тому, хто був на землі, трудився, кидають, знаючи: з неї життя повернеться знову росточком і пам’ять не померкне. А земля родить, родить і родить... Утомиться осінню, її втому змиють осінні дощі, знесуть її талі води у весняні повеневі розливи рік. Стрепенеться напровесні земля, – даруючи всьому живому – живе оновлення. Ця волога дрібка для мене – святиня: вона зветься Батьківщиною.
