1 березня
На дворі п’ята пора року — весна світла. Саме так Михайло Пришвін назвав нудну лютневу пору, коли справжнього тепла ще довго чекати, але помітно, що дедалі раніше вранці світає й більше сонця з кожним днем, а отже, дочекаємося. Про це знають горобці й синиці в старому ботанічному саду — їхнє бадьоре цвірінькання й дзвінкі трелі наповнюють тутешнє повітря природним оптимізмом. Слухачі — три бездомні собаки: один, сивка-бурка, дивиться на світ довірливо, другий — зворушливий сірий бочонок на коротких лапках — тривожно-питально, а третій, кольору річкового піску, спить просто на снігу! Як це можливо. Собако, тобі не холодно? Прокинувся, обтрусився, й раптом уся трійця загавкала, розвернувшись до стежини, бо там з’явилися жінка й величезний вугільно-чорний тер’єр з гарно розпатланим чубком. Я кажу: «Собаки, тихо, не гавкайте!» А пані своєму другові: «Не бійся, це вони з тобою поздороватися хочуть».
А за жіночкою йдуть два хлопчаки-підлітки, один везе санчата. Розмова: «Тобі ця жуйка подобається?» — «Так, нічого». І тут я помічаю в руках у кожного кілограмовий пакет з пшоном, з магазина. Невже пташкам принесли? Точно, підійшли до годівниць і насипають.
Стоїш посеред засніженої галявини й пташиного хору, всюди тіні блакитні, лілові, рожеві... А сонце відбивається в снігу й так засліплює, що, здається, потрібні темні окуляри. Морозець ще кусається, але весна світла вже в Києві! За нею, за Пришвіним, настане весна води, а там вже справжнісінька, довгоочікувана.
