4 листопада
На трасі, по якій кожен день доводиться їхати на роботу і з роботи, є декілька місць, де після будь-якого, навіть невеликого дощу утворюються калюжі. Інколи вони більше схожі на озера по величині і глибині, долати які транспорту доводиться скоріше вплав. Це продовжується роками, а шляховикам і горя мало. Вони їх не бачать. Отож з великою радістю сприйнявся момент, коли на місці такого озера з’явилась шляхова техніка, люди, які заходилися нарощувати асфальт, що дало надію на те, що хоч одною ковбанею на дорозі буде менше.
Декілька днів велись грубі роботи: завозився щебінь та пісок, копались якісь канави на узбіччі, аж ось почали на розрівняний щебінь лити асфальтну масу. І якщо раніше за кермом техніки сиділи чоловіки, то тепер з’явились жінки, одягнені в оранжеві жилетки. Вони з якимись інструментами, схожими на швабри, повільно рухались впродовж фронту робіт. Мимохіть пам’ять підкинула ще в радянські часи в «Крокодиле» прочитану фразу: «Только заботливые женские руки могут так нежно... уложить асфальт».
