ЩОДЕННИК

20 жовтня

Навіть не запитує, чи хочу я. Щодня відбирає світло, додає ночі хоча б по кілька хвилин. Крадькома перегортає одну за іншою останні сторіночки календаря з позначкою «жовтень». Перехоплює погляд перехожого, який намагається завести зі мною розмову... знову ж таки про неї.

Обурююсь у душі сама до себе: хоча б запитала, чи хочу я? Але не зважаючи на обурення відповідаю собі: так. Бо все-таки хочеться побути в зимовому напівсні, у синьому надвечір’ї, у сніговій пороші. Сама себе втішаю: а може, вона не в спромозі вчинити інакше? Стріпнувши головою, ніби струшую зимову дрімоту. Зрештою, хіба зима може запитувати у нас, простих смертних, чи хочемо, аби відбувалося те, що існує вічно поза нашою волею.