13 липня
Учені твердять, що простір і час уже зрослися в одну категорію. Дослідники щойно почали підступатися до цього нового для нас виміру, і наразі це так само складно, як для сліпого, який усе життя прожив у пустелі, намагатися уявити, що ж таке океан. І не дуже віриться Нострадамусу, який передбачив, що ми навчимося керувати часовим процесом до 2050 року.
Ви, очевидно, помітили, що з певного часу для активних людей час став швидкоплиннішим. Для різних людей він спливає по-різному. Людина похилого віку, не маючи годинника, скаже, що година закінчилася за 40 хвилин, а для трирічного малюка день — це ціла вічність.
І в кожної країни час спливає по-різному. Припустімо, що для Індії та інших буддистських країн час не має значення, бо назва його — вічність. Для авторитарних режимів ним володіє лише держава. У країнах розвиненого індивідуалізму над кожною секундою трусяться, як над золотою монетою, адже вона і коштує дорого. У далекій бедуїнській Африці час часто валяється на землі, оскільки ніхто не знає, що він має цінність. У країнах північних він цідитися холодними краплями, бо мудрий поспішає повільно. У південців час просто переливається через край і головне не скільки, а на що його витратити. Бажано на задоволення.
А що Україна? Раніше вона лише мріяла, що буде, коли вона сама зможе витрачати свій час. І зараз продовжує будувати плани, як це зробити, один нераціональніше за інший. Як би нам вибрати оптимальний, адже життя — не що інше, як перетворення веселкового багатоваріантного майбутнього на сумовите чи щасливе одноваріантне минуле.
