ЩОДЕННИК

5 червня

Я образила слабшого. Ти обізвав каліку. Він неуважив старість. Вона забула рідних. Ми всього лише раз скочили в гречку. Хтось зробив боляче рідній людині. Може, не чули, не бачили, може, не хотіли, а мо’, й не знали. Справді, зовсім не зумисно. Просто... ми розкидали каміння. Великими глибами, прицільно метнувши, боляче вдаривши в душу...

Його «розтоптала» кохана. Я не відчула ліктя друга. Тебе не підтримали знайомі. Її правді ніхто не повірив. Нам не поспівчувала найрідніша людина. Нас образили нерозумінням. Може, не мали змоги, чи, навіть, часу. А може — бажання й снаги. Може, теж — і не чули й не бачили, можливо, не хотіли, а мо’, нас просто не знали. Справді, зовсім не зумисно. Просто прийшов час збирати кинуте каміння...