24 березня
Говорить українське радіо... Ось уже 80 років кожного дня звучать в ефірі голоси дикторів, які приходять у дім кожного, як давні добрі знайомі. Для мене українське радіо — то як людина, далека й рідна водночас, бо скільки й пам’ятаю себе, то все невідривно від радіо. Ось початок п’ятдесятих років, у селі проводять радіо — спочатку його грамофон повісили високо на стовпі біля колгоспної контори, й сільський люд від малого до старого сходився сюди, аби послухати новини. А перші місяці після його появи, я, зовсім мале дівча, вставала вдосвіта разом з бабусею. Бабуся — доїти корову, а я бігла до стовпа з грамофоном, всідалась під ним і чекала, поки з репродуктора залунають звуки Гімну. А вже через деякий час, коли радіо провели до нас у хату, старша двоюрідна сестра вчила мене танцювати гопак під музику, яка лунала із «брехунця» — так звали сільчани тоді іронічно, але й не без любові, радіо. Перші мої хореографічні заняття здійснювалися під музику капели бандуристів. І сьогодні мільйони селян живуть із передачами українського радіо від вранішнього до опівнічного «Ще не вмерла України і слава, і воля». І щоб не дивитись бридких нагієво-малаховських телешоу, із задоволенням вмикають невеличкі репродуктори, звідкіля говорить українське радіо.
