12 лютого
З роками нарешті зрозуміла закономірність, за якою плине життя. Про себе називаю її просто — «принцип піаніно». Там теж майже як у житті — біла клавіша, чорна клавіша, знову біла, знову чорна, біла — чорна, біла — чорна... Чорна смуга-клавіша — це коли починає все йти ніби шкереберть: суцільний безлад в житті. Біла смуга — коли в житті все йде так, як хочеться, принаймні так, як виходить завдяки власним старанням. Єдина відмінність між чергуванням білого й чорного в житті та на піаніно — та, що на музичному інструменті все рівномірно, виважено, а в житті — як доведеться: біле — коротке й незрозуміле, не оцінене вчасно, за що потім караємось. Чорне ж, навпаки: довге й затяжне, відбирає всі сили, зламує морально, шматує душу.
...Отак і живемо за «принципом піаніно». Зате як добре, коли приходить мить переходу від чорного до білого. Саме тоді розумієш, для чого живеш.
