21 січня
Як часто ми несамовито квапимо час, чекаючи на купівлю обіцяного велосипеда чи ляльки до Різдва в дитинстві, а в юності з нетерпінням підганяючи дні, які повільно тягнуться, і години в очікуванні суботи, щоб знову побачити Його...
Чомусь у безтурботній молодості не жалієш, не усвідомлюєш швидкоплинності днів, неначе попереду в тебе щаслива безмежність часу. Тому щоденне земне життя здається уповільненою кінозйомкою, яке має окремі віхи нетерпляче очікуваної радості. Весь інший час являє собою якісь непотрібні віддалі, перегони від станції до станції.
І лише зараз, проживши свої кращі роки, переступивши серединну межу свого віку, поріг життєвої зрілості, вже не відчуваєш минулої гостроти радості завершення жаданого моменту. І вже не віддаєш жодної години живого дихання за нетерпляче задоволення того чи іншого бажання.
Лише тепер я розумію, що життєвий шлях справді щасливої людини від народження до останнього розчинення у вічності, мабуть, і є гальмуюча неминучу імлу небуття радість щоденного існування в навколишньому світі, споглядальне, спокійне вростання в неповторність миттєвостей життя, даного нам один раз як неоціненний подарунок...
