19 листопада
Їду на роботу в київському метро, затиснута в лещатах. Настрій гірше нікуди: швидше б вирватися з цього пекла. Раптом серед аляпуватих рекламних проспектів, якими рясно обклеєний вагон, знаходжу щось неординарне: нам пропонують біотуалети. Це, запевняє рекламодавець, «найкомфортніший подарунок». І щоб не здатися голослівним, він уточнює, для кого персонально призначений цей цінний презент: «для батьків, коханих, працівників та начальників». Ах, як шкода, що поряд немає ні Жванецького, ні Задорнова! Вони б гідно оцінили цей шедевр і беззастережно прийняли б авторів до клубу гумористів. Найсильніше місце в цьому тексті — «для коханих». Мені нестримно хочеться сміятися. Пасажири, які стояли поблизу, підозріло косяться на моє пирхання.
На «Хрещатику» метро люто виплюнуло мене зі свого черева. Пом’ята і розпатлана, я покидала підземку в піднесеному настрої. Ні, не все в нашому житті так погано. Добре, що метро навчилося заробляти на рекламі. Правда, не ясно, куди ці гроші йдуть, тому що рівень метро-сервісу катастрофічно падає. Добре, що гроші не пахнуть (це стосується предмета реклами). До речі, сьогодні знову побачила в метро «біотуалети», які так полюбилися народу. Тепер це підноситься як «найкомфортніший новорічний подарунок».
