22 травня
Скільки того птаства налетіло! I зараз кожна з 24 годин доби озвучена якою-небудь пернатою душею.
Ніч над землею — панує соловей. Щебече, тьохкає, заливається... А ледве благословиться на світ, передає естафету жайворонкові. Той піднімається десь аж під хмари і сипле, сипле звідтіля свій спів, як рясний дощик.
Ближче до шести годин починають вовтузитись горобці, дзеленчати синички, щебетати ластівки. Далі прокидаються трясихвістки, щиглики, коноплянки. А вже коли вдасться почути не цю дрібноту, а більшу птаху, то вслухаєшся і чуєш пташину мову. Ось зозуля своїм ку- ку ніби запитує: де ти? де ти? Їй відповідає одуд: тут я! тут! тут я! тут!
Із старої яблуні, на якій звила гніздо горличка, доноситься її спів- поклик: ді-ду-сю, ба-бу-сю! За городом в лузі перепели і вдень і вночі впевнено твердять: жить бу-дем! жить бу-дем! Дятел, діагностуючи зріз гілки на сливі, вигукує: Геть! Геть-геть! Геть! Геть-геть!, ніби проганяючи комашню, яка окупувала трухлявіючий зріз. У кожного своя мова і своя справа цього теплого травневого дня.
