17 травня
Останнє десятиліття ми часто-густо іронізуємо: до речі, а то й досить недоречно вживаємо фразу «единая и неделимая», забуваючи, що є в житті речі та явища, які дійсно неповторні й неподільні.
Згадується, як колись у дитинстві ми з двоюрідною сестричкою вимагали у бабусі рівного-рівного і справедливого поділу всього- всього, що нам давалось і до обіду, і для гри, і посильної роботи.
Тероризували ми бабусю по декілька разів на день, ревно слідкуючи, чи не обділено когось, доки бабуся не зупинила нас, розповівши таку притчу: Жили собі в одному селі семеро братів. Та такі вже були дружні, що більш дружних годі й найти було в усьому світі. Всяку роботу разом роблять, допомагають один одному. Що їдять — то порівну, по-братськи роздадуть, що знайдуть — теж до пилинки розділять.
Одного разу вони побачили райдугу. Дружно вчепились за її кінець, стягнули з неба сім смужок і розділили між собою. Справедливо розділили, кожному по кольоровій стрічці. Але райдуги не стало... Райдуга буває, коли всі стрічки разом. Не все в житті можна і треба ділити...
