14 травня
У переддень Великодня на тролейбусній зупинці група юнаків і дівчат ділилася своїми планами на свята. «Я, — каже один хлопець, — на всенощну беру до себе Надьку, подивимося з нею по відику порнуху, переспимо, а вранці підемо до церкви святити паски. Та й розговітися є чим — в холодильнику дві пляшки горілки і закуска заготовлені»... Запитання до служителів церкви — чи не зарано вони почали зараховувати до своїх конфесій всіх, хто приходить святити паски до їхніх храмів?
А в ніч, коли у православних храмах служилася Великодня літургія, в центрі Житомира з кафе вихлюпувалася на вулиці хвацька музика — їхні відвідувачі «відтягувалися», як зараз почали говорити, за повною програмою. Моралізувати тут вочевидь не варто — не всі люди віруючі, і не всі віруючі православні. Тим більше, що зі сходом сонця для православних після молитви теж прийшов час веселитися, і дехто з них відразу опинився в тих же кафешках.
У цю ж ніч йшов по вулиці молодик з величезною сумкою на плечі і наспівував веселу пісеньку. Та раптом він зупинився перед стіною церкви, на якій була встановлена велика ікона, опустився на коліна прямо посеред вулиці і почав гаряче молитися. Я не чув, чого він просив у своїй молитві, але чомусь був впевнений, що Бог обов’язково почує його.
