22 квітня
Так часто говорять: життєстверджуюча краса! А що це таке? Для мене це насамперед розмаїття квітів на полотнах Катерини Білокур, голос Ніни Матвієнко, який ніжно і трепетно веде «Ой, летіли дикі гуси...», це скрипка в руках Богодара Которовича, яка виплакує і виплескує «Мелодію» Мирослава Скорика, це і «Бахіана» Віла Лобоса у виконанні Ольги Басистюк, це і безмежні поля пшениці, жита в пейзажах, створених художником Василем Непийпиво, це і вірші-одкровення любові і мудрості Ліни Костенко. Коли слухаєш і дивишся на все це, дуже хочеться жити і самій робити щось таке, що б несло радість іншим людям, які поруч.
Я не вмію малювати, але кожне літо клаптик землі біля моєї хати буяє квітами, які зійшли з полотен, написаних богданівською селянкою. Я не вмію грати на скрипці, але коли я слухаю її голос, то душа летить в небесний обшир.
