22 вересня
Замислюючись над станом освіти в Україні, згадую цікаву пригоду з казкою про злу мачуху і двійко суб’єктів її виховання — падчерку і рідну доньку. Падчерку примушувала працювати, а доньку захищала від усілякої роботи. Що з цього вийшло, відомо. Тепер усе змінилось, донька і нареченого доброго знайшла, і багатою стала, а падчерка залишилась неприкаяною. І звинуватити жінку не можна було, адже вона добра хотіла, а що вийшло — не її провина.От приблизно до такого стану призвели реформи в системі освіти, здається, що дітей в Україні поставили в умови падчерки у другому варіанті. Навчаючись, є можливість не дуже напружуватись, на вказівки і поради вчителя не особливо реагувати, з підручниками майже не працювати і тому подібне — все одно якесь свідоцтво, атестат, диплом випишуть, а хто там буде дивитись на бали-оцінки! І присіпатись не можна — це дитиноцентризм, охорона нервової системи дитини, не дай Боже, щоб дитина відчула стрес! І ті батьки, хто розуміє, або хоча б інтуїтивно відчуває хибність такого становища, шукають порятунок у закордонних навчальних закладах, або обмеженій кількості таких закладів в Україні, де дитину напружують в міру її можливостей, навчають працювати самостійно і досить жорстко контролюють. Освіта для нерідних створена, настав час подумати про рідних дітей!
