21 вересня
Недільний ранок. Повертаюсь з базару трамваєм, який повільно котиться столичною околицею. Біля вікна сидить літня гуцулка у барвистій хустині. Жінка, певно, вперше потрапила до величезного міста й тепер із цікавістю спостерігає крізь вікно за його життям.
— Йой, Іванко, але ж великі у вас ту доми! — звертається вона до дорослої дочки, яка вже має вигляд натуральної городянки. — Десь, у одному усе наше село зміститься, йо?
— Йо, («так» ) мамечко, — байдуже відказує та, виглядаючи серед троєщинських хмарочосів свою нинішню оселю.
— Кільо людей, — скрушно похитує головою жінка, — і кожне ж хоче істи-пити...
Раптом її проймає здогад:
— Таж он куди все йде з нашого Рахова — і хліб, і молоко, і бринза! Та й, десь, з усіх усюдів везуть...
— А канєшно, он у нас тут на кожній остановці щодня такий базар, як у вашому Рахові лиш по неділях, — зневажливо кидає їй Іванка-городянка.
Мати розгублено дивиться на чужі урбаністичні краєвиди, які пропливають за вікном. Її натруджені руки, засмаглі на гірському сонці, тихо здригаються на колінах у ритмі трамвайного руху...
