11 січня
З довгої низки новорічних зустрічей пригадався один маленький епізод.
Наша сім’я займала одну кімнату у великій комунальній квартирі, і з новорічними привітаннями приходив не великий Дід Мороз, а маленький гномик. Він з’являвся вже під ранок, тихенько, щоб не розбудити, пробирався до ялинки і так само безшумно зникав.
Але якось я вирішила змінити сценарій. До того часу, майже під самий Новий рік, ми переїхали у нову квартиру, в один зі «спальних» районів. Підготовку до зміненого сценарію було проведено заздалегідь: з молодшою дочкою, першокласницею, розмірковували — чи встигне гномик відшукати нас; для подарунків, уже від Діда Мороза, приготували червоного кольору торбинку. Чоловік також отримав докладну нехитру інструкцію: подзвонити, залишити мішок біля дверей і швиденько сховатися.
І ось 31 грудня. Час близько півночі. Даю знак чоловіковi. Через кілька секунд дзвінок у двері. Роблю здивоване обличчя: «Хто б це міг бути? У нас же всі вдома! Напевно, гномик знайшов-таки Діда Мороза?» Біжимо обидві. Добре, що дочка трохи забарилася. Відчиняю двері — стоїть чоловік у своєму затрапезному одязі і тримає в руках мішок від Діда Мороза. Я встигла тільки прошипіти: «Ти що, сховайся!» І він зникає за рогом... разом з мішком.
Пояснюю дочці — дзвонили хлопчаки, хуліганили.
Закінчилося все хепі-ендом. Але ця історія залишилася нашою домашньою легендою.
