11 квітня Озираючись назад з висоти «поважних» років, дивуюся деяким своїм, можна сказати, непродумано-емоційним вчинкам. Після закінчення інституту мене за розподілом закинуло аж до «міста хлібного» — Ташкента. Вірніше, до селища, де жили татари, репатрійовані з Криму. Розваг ніяких — кіно в клубі...