10 вересня
Зазвичай ми з ним все вирішуємо і діємо заодно: одноголосно вирішуємо всі проблеми й негаразди. Та іноді буває так, що все йде в роздріб. Тоді воно бундючиться і робить все мені наперекір. Я ж, стиснувши зуби, намагаюся навести лад в наших стосунках, шукаю першопричину, а коли вже не знаходжу компромісу, втікаю геть. Тоді, буває, біжу людною вулицею і чую його тупіт за своєю спиною. В останню мить стрибаю на підніжку переповненого автобусу, а воно хлипає біля вуха. Бреду в найглухіший закуток запущеного саду, а воно треться об моє плече... Врешті, зовсім без сторонньої допомоги, знайдемо «золоту середину» і знову будемо одноголосно вирішувати все, що мене тривожитиме. Хтось подумає: божевільна. Комусь я видамся дивною, а хтось просто стене плечима. Та я точно знаю, що від свого «я» мені нікуди не подітися.
