19 грудня
Один з небагатьох сонячних зимових ранків. Весь простір, все повітря довкіл заповнене церковним дзвоном. Я до церкви не ходжу, хоча в Господа вірую. Але просто так, в душі, не поклоняючись ідолам. А от моя знайома, я точно знаю, поспішає зараз до храму. Я ніяк не можу зрозуміти: навіщо вона це робить? Адже не раз чула, як вона сперечається з батьками (а як же заповідь Божа «Шануй батьків своїх»?) До того ж, щораз зустрічаю її з іншим чоловіком, який тримає її за стан або ж за плечі (а як же «Не чини перелюбу?») Вся її квартира розцяцькована іконами різних розмірів і різних св’ятих. Щонеділі вона поспішає до церкви. Я іноді запитую її, коли вона ділиться зі мною враженнями про свій черговий флірт, а чи не боїться вона гріха? На це вона тільки відмахується: «Ат, висповідаюсь, і все минеться.» Виявляється, гріхи можна легко творити й потім легко спокутувати в храмі. Дивно якось...
