3 жовтня
Навіть довгоочікувані і прогнозовані речі насправді з’являються зовсім несподівано. Вони виринають як швидкий спортивний автомобіль на гірських серпантинах, що за його керування взявся переконаний фаталіст; вони мчать як космічна ракета, що з доленосною приреченістю розриває й шматує озонову плівку наших мрій; вони випереджають закомплексоване світло, що його уявна недосяжність лише здається граничною. Вони приходять тихіше за індіанців з романів Фенімора Купера; наближаються м’якше за кішку, що стурбована інстинктом материнського полювання; торкаються лагідніше вiд теплого вітру, що ледь колише пелюски квіток.
Круговерть року залишається незмінною вже цілу вічність. Хоча і рік, і вічність є вкрай суб’єктивними означеннями, бо придумані мешканцями маленької планети задля власної зручності. Скільки місяців триває літо на Меркурії; а зима на Плутоні? Насправді нам до того немає ніякого діла. Нам байдуже. Як і їхнім вітрам до приходу нашої осені.
А вона вже прийшла, оповивши сумом розколошкану літнім теплом фантазію. Погнала дітей до школи, теплі річки у море, а птахів у вирій. Примусила натягнути куртки й пити більше гарячого чаю. Осінь спонукає замислитись, бо далі буде зима. Зима — як естетичний символ холоду й проблеми первісного виживання. Такі речі спонукають замислитись. Осінь пестить душі поетів та шкрябає каміння вугільних чиновників. За нею починається межа, яку хочуть перетнути старі люди, — так, ніби далі буде легше. Цікаво, в яку пору року людина сказала перше слово?
