Зручно вмостившись на тролейбусному сидiннi (як мешканець окраїни маю хоча б одну перевагу — в транспорт сiдаю на кiнцевiй), завважую новинку: просто на бiчну шибку налiплено свiжу афiшу. Рекламну розповiдь про приїзд до мiста трупи лялькового театру знiчев’я перечитую раз, другий. І раптом ловлю себе на вiдчуттi легкого дискомфорту: щось не так. Зосередженiше перечитую втретє — та нiбито все гаразд. Вчетверте... І тiльки затим осяює здогад: афiшi бракує... помилки!
Помiчати довкола засилля помилок уже стало поганою звичкою, та куди вiд них, врештi-решт, дiнешся? То на центральнiй площi гiгантська реклама респектабельного банку обiцяє перетворити вашi мрiї в реальнiсть (а мала б перетворювати на реальнiсть), то барвистий щит з пляшкою освіжаючого напою закликає: «Освiжись і збадьорся!» (замiсть «збадьорись»), то радiсний баритон із радiоприймача переконує, що без мiнеральної води ми «не туди i не сюди» (хоча, здається, навiть п’ятикласники знають правила вживання «нi» i «не»)... Таким прикладам немає лiку. Найзвичайнiсiнький, просто грамотний текст уже сприймається мало не як нонсенс.
Кiлька рокiв тому, вражений грубою помилкою в назвi фiльму, що мозолила очi з афiшi кiнотеатру, не витримав i зайшов до керiвництва. Інтелiгентна директриса ввiчливо вислухала, поцiкавилась, як буде правильно. Потiм викликала художницю i доручила переробити напис. Знiяковiло вибачилася:
— Ми ж не мовники, а тримати редактора — немає коштiв. І так ледве животiємо.
На прощання я пообiцяв, що при потребi консультуватиму їх без грошей — по дружбi, дав номер телефону.
До сьогоднi — жодного дзвiнка...
№242 17.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
