10 липня
«Ось до чого ці трамваї доводять!» — голосив «жалісливий» Коров’єв перед київським дядьком Михайла Олександровича, всю провину в тому, що трапилося, звалюючи на важку махину, під колесами якої загинув дуже ерудований редактор товстого літературного журналу й голова правління МАССОЛІТа М.О. Берліоз. Ну як же не пригадати трагічну історію зі знаменитого булгаківського роману, якщо йдеться про трамваї?
За більш ніж сто років свого існування трамвай став сприйматися не лише як необхідний транспортний засіб, але і як певний символ міського життя. Пригадайте-но: трамвай бажань, веселий трамвай, нічний трамвай, трамвайний закон... Він — місце подій багатьох анекдотів і пісень. Він — у книгах і фільмах. Любимо його, як щось рідне й близьке, і ненавидимо за гуркіт та незграбність. Пестливо називаємо його трамвайчиком, «п’ятірочкою» (за номером маршруту), а ще обзиваємо електричною коробкою або товстою коровою. А іноді він змушує довго чекати на себе.
І ось — «слух по Києву пройшов» — трамваїв більше не буде. Не те щоб зовсім, але в центрі міста — вже точно. Сучасні машини з їхніми безшумними коліями — задоволення недешеве, а старі, мовляв, деренчать під вікнами офісів, заважають потокові транспорту, що невпинно зростає. Нехай тепер «старички» бігають у спальних районах, доставляючи пасажирів до станцій метро й забираючи їх звідти.
Як би там не було, розмови про те, що трамваї скоро зникнуть назавжди, — передчасні. Трамвайна ера триває!
