24 травня
— Хіба не можна зняти сумку? Молоді зараз ні на кого не зважають... — тут я ставлю трикрапку, бо ж монолог літньої пасажирки метро лише розпочався. Її ненароком зачепила молода дівчина сумкою, що висіла на плечі. Так, ледь-ледь. Але ж зачепила! Сказала на зауваження «вибачте» і незалежно стала осторонь. Саме оце «незалежне», що відчувалося в її поставі, погляді та підливало олію у вогонь бабусиного невдоволення. Без явних на те причин, він розгорівся до розмірів «ну й молодь пішла». На наступній зупинці дівчина вийшла: чи то треба було, чи то не захотіла бути лакмусом бабусиної нерозважливості.
Та й чи розуміла старенька, що то не сумка зачепила її плече, а дівоча молодість зачепила куточок дрімаючої душі. Вона реагувала, не в силі стримати емоції, не на поштовх, не на образу (хоча такої «де-факто» і не було), літня жінка закипіла від поштовху Молодості. Нехай і не значного, але болючого. Дуже болючого.
А може, поштовх сумки відкрив нарив тягаря прожитих літ? І спустивши пар iз киплячої від накоплених iз часом образ душі, літня жіночка знову всміхнеться привітно і лагідно...
