14 березня
Напередодні жіночого свята поздоровляла по телефону всіх своїх подруг і приятельок. У відповідь лунали знайомі голоси — радісні, здивовані, замислені, заклопотані. Я бажала здоров’я, успіхів, удачі. Рука набирала звичні номери — і раптом зовсім незнайомий, немов вицвілий, голос:
— Мій колишній чоловік умирає. Лікарі не можуть йому допомогти.
Я не помилилася номером, на іншому кінці дроту була моя давня приятелька. Я згадала, як вона знайомила мене зі своїм (тепер вже давним-давно колишнім) чоловіком у перший рік їхнього спільного життя, як іскрилися щастям очі...
— Купила всі необхідні ліки, весь час у лікарні, більше нічого не можу для нього зробити.
Я повісила трубку і вже нікому не дзвонила. Все думала про сімейну гармонію, яка не відбулася, і швидкоплинність життя.
