27 січня
Де ти, сонечко? Ти, як горизонт, кличеш, але не чекаєш. Сотні життів я йду до горизонту. Я втомилася так довго тебе шукати. Мені боляче бачити тебе поряд, але не знати. Так болісно відчувати твій дотик і розуміти, що це — сон. Навіть справжня близькість з тобою стає нереальною. А чи була вона? Хіба можна спіймати горизонт? Бачу твої очі, чую твій голос і — не вірю. Чи Людина ти? Шукаю в твоїх словах тебе, але слова випаровуються раніше, ніж я встигаю їх відчути, а за ними — знову горизонт. Перестаю розуміти значення твоїх слів. Мені все одно, про що ти говориш, але говори! Я повинна впізнати твій голос, віднайти твоє світло, пригадати твоє тепло. Мені так багато треба тобі віддати! Немає більше сил нести мою ніжність і вдячність. Зупинися, візьми мою ношу, інакше я не зможу йти далі. Адже я повинна добігти до горизонту: за горизонтом я знайду себе.
