Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

ЩОДЕННИК

18 січня, 2001 - 00:00


18 сiчня

Переді мною твій усміх, твій яскравий сміх, твій блиск в очах... Мені здається, що ти можеш усе... І я в твоїх руках. Навіщо я тебе створила?! Ти мені так потрібен… і крізь сон я бачу ту стежку… Я там і тут… У нічній тиші, потай… Останнє зітхання і дзвін дзвонів… Я тут і там, сповнена надії — тебе побачити і сказати: «Ти мій... Навіки разом… Мій друг, мій ворог, моя любов». Я сплю і бачу чудовий сон…

Ти стоїш на горі… Ніч… Напівтемрява… Місяць… І мільйони зірок танцюють хоровод. І віє вітер… Ми вдвох…

Тебе за руку я взяла… І ти і я… І світло зорі… І та упевненість, надія, останній у житті твій уклін… Твоя рука… Моя душа…

І серце шалено забилося… Любов крізь сльози знову пробилася… Та надзвичайна мить і зірка в небесах… Ридання двох сердець:

— Чи ми будемо разом?

— Я не знаю…

— Коли й де?!

— І тут і там…

— Ти хто?

— Я — вітер, сонце і зоря… Я — це я…

— А як знайти тебе?!

— Ти будеш знати!

— Коли?

— Відчуєш, дізнаєшся…

— Ну коли?!

— Тоді, коли зорю буде видно над горизонтом… Вір до кінця, люби й чекай…

… Я бачу чудовий сон. Биття двох сердець...

Антоніна СУХОДОЛЬСЬКА
Газета: