Антоніна Суходольська

18 сiчня Переді мною твій усміх, твій яскравий сміх, твій блиск в очах... Мені здається, що ти можеш усе... І я в твоїх руках. Навіщо я тебе створила?! Ти мені так потрібен… і крізь сон я бачу ту стежку… Я там і тут… У нічній тиші, потай… Останнє зітхання і дзвін дзвонів… Я тут і там, сповнена...

5 жовтня Йду стежкою... Куди? Не знаю. Але йду... Ще вчора тут гуляли діти. Бігали, раділи... А сьогодні ні — тиша, спокій... Дерева тихо шелестять своїми листочками, начебто співають колискову. Мені? Чи комусь іншому? Та мабуть усім... Озеро потемніло, заспокоїлось. Але з кожним поштовхом...