6 липня
Напевне, молодим людям, чиї враження ще не поглинув «трафарет», часто впадає в око щось нестандартне, таке, що не вписується в норми звичного буття, заважає. Мені давно мозолять очі високі бордюри на окремих вулицях Києва. Істина, відомо, пізнається в порівнянні. Якби я не бачив подібні (але не зовсім!) бордюри за кордоном, якби не побував у Донецьку, де теж звернув увагу на подібні (проте — не такі самі!) бордюри, то, може б, і київські не зачепили. Отже, їдьмо, наприклад, мостом метро. Автомобілям тісно. Будь-який невправний чи надмірний маневр — і ваше авто вже обдерте височенним, 40 — 50-сантиметровим вертикальним бордюром... Таких ділянок у столиці багато. Тим часом цивілізовані (чи просто кваліфіковані) дорожні служби ставлять бордюри трохи відхиленими від проїжджої частини. Градусів на 5 чи на 10 (фахівці мають знати). Ясна річ, кут відхилення не має бути завеликим, щоб автомобіль не вискочив на хідник зненацька. Тож, якщо бордюр встановити правильно, в разі маневру і дотичного зіткнення колесо, тобто шина, торкається його нижньої частини, а «фюзеляж» не страждає. Ні підніжка, ні сам кузов. До речі, пластикові розмежувальні бордюри виготовлені правильно — знизу опора скошена. Ми ж готуємося до Євро-2012, то вже мусимо невідкладно подбати про те, щоб гості нашого футбольного чемпіонату не подавали в суд на дорожників за кожну зіпсовану автівку. Я поки що мовчу про непомірно високі бордюри у дворах, про круті спуски чи виїзди — про це розмова окрема.
