8 листопада
— Усе. Я їду.
— Ви ж повернетесь?..
— Так.
Так! Я хочу повертатися кожен день. Кожну мить. Але кожен раз повинна йти, щоб мати можливість повернутися. Весь тягар і ніжність, втому і безтурботність хочу тримати в долонях. Цей нескінченний потік, як струмінь води, переливається через край, пестячи пальці, поколюючи прохолодою садна та порізи. У цьому джерелі всі сонця і всі птахи, всі місяці та змії. Та не зубожіє це джерело, Господи! Це щастя бачити і бути сліпим, знати, нічого не розуміючи, дарувати, нічого не маючи. Він завжди зі мною, але завжди йде. Його не можна мати і покласти до кишені, але з ним можна говорити, його можна передчувати. Це і наївність, і мудрість, і плоть, і дух, тут же віднесені забуттям. Його можна без кінця відкидати, знаходячи знову і знову. Та не зубожіє, Господи, це джерело.
