31 серпня
До висотного будинку під'їхав весільний кортеж нареченого із трьох автомобілів друзів (спеціальні машини на замовлення нашій молоді не по кишені). Потрібно було забрати наречену з її родичами і всім разом вирушити до палацу одружень. Дорогу женихові і майбутній свекрусі негайно перегородили три місцеві тітки, які точили ляси з консьєржкою: «Давайте викуп за наречену!» Інтелігентні гості розгубилися: мало того, що їм не дуже відомий «народний» звичай, так ще й дрібних грошей у такий святковий день ні в кого не виявилося. «Ні-ні, просто так не пустимо», — у голосах тіток звучав «метал». Наречений вийняв із-під руки одну з коробок цукерок (звісна річ, вони призначалися зовсім не для цих сторонніх людей). «Ні-ні, — капризувала «варта» під'їзду, — давайте гроші». Пауза, як сказав би Станіславський, надміру затяглася. Якби таке трапилося у театрі, ох і перепало б акторам. Безглузду ситуацію перервав юний брат нареченої: вклав до руки однієї з бабів новеньку купюру в 20 гривень. «Ну, що ти, що ти, зайчику, що скажуть твої батьки? — тітки вже злякалися, — ми ж не мали наміру вас грабувати. На, забери назад».
20-літній парубійко гидливо відсунув пітну руку і квапливо повів святково вбраних гостей до ліфта.
Я пригадала роздратування приятельки. Коли у них в будинку з'явилася консьєржна служба, вона відразу ж «обросла» постійним колом нероб. І увійшла в життя під'їзду не лише штучними букетами на поштових скриньках, червоними пластмасовими стільчиками, співом і танцями під баян на Великдень та в інші свята. Ці активісти, забувши, що мешканці під'їзду платять консьєржу, насамперед, за спокій, за те, щоб до квартири не заліз злодій, самі стали активно влазити в чуже приватне життя...
