2 серпня
Зірвав я на стовпі ярличок написаного дитячим почерком оголошення із закликом, який мене здивував, — принести за вказаною адресою непотрібних у господарстві маленьких котенят і цуциків. Мовляв, у гарні, добрі руки потраплять: годуватимуть, доглядатимуть, ласкаво ставитимуться. Зрадів я безмірно, адже часто ми на вулицях лежачої людини впритул не бачимо.
Прийшовши за вказаною адресою, побачив у глибині приватного подвір’я вольєрчик із сітки-рабиці. А в ньому, мати рідна, тьма-тьмуща нявкаючо- гавкаючої дітвори. Цілий легіон! У хвіртку я так і не достукався — натуралістів не виявилося вдома. Може, за «кіті-кетом» або «педігрі-палом» відлучилися? «Куди прешся, любий? — прошамкала через огорожу бабця з палицею. — Невже чергових жертв притарабанив?». У відповідь на моє здивування, бабуся оповіла те, через що досі мороз по шкірі. Як виявилося, двоє хлопчаків, років по 12- 13, непоганий бізнес винайшли. Одержану в подарунок хвостату «дітлашню» вони вигідно сплавляють... рибалкам. Щеня в раколовці — і успіх забезпечений! А великий сом як на кошеня йде! За «наживку» рибалки розраховуються з пацанами грошима, але частіше натурою: рибою, раками.
Ну і що, все одно це, вважай, «живі» гроші. «Хлопці, — розповіла бабуся, — серйозні, на клей і сигарети їх не витрачають: строго морозиво, печиво, ну і батькам на господарство. Підмога хоч якась...»
