29 квiтня
Навесні у місті обрізують дерева. Котра гілочка дужче від інших тягнеться до світла, першою потрапляє під пилку. Не висовуйся! Дерева стають схожими одне на одне — без верхівок, без гілля, самі кістяки. Незабаром все це кострубате потворство відпустить молоді пагінці і вкриється дрібненьким, хирлявим, дозволеним листячком. Вулицями пройде чи проїде високе міське начальство, огляне солдатський стрій дерев і скаже: «От тепер — красиво!»
Дерева, однак, страждають не тільки від повелінь начальства. Серед міських насаджень годі знайти гарну, класичної природної форми, ялинку. У тих, що росли красивими, неодмінно відпиляний верх. Напередодні того чи іншого Нового року. Непорушним право на життя залишається тільки у прихворілих, скособочених, непримітних. Вони — поза сферою інтересів тих, хто наділений повноваженнями і пилками.
Я довго не міг зрозуміти, чому люди нищать і нівечать дерева. Та нарешті, здається, збагнув: люди хочуть, щоб дерева були схожими на них. Або ж відповідали їхнім уявленням про красу і доцільність. Того, що виходить за встановлені межі, вивищується, не терпить начальство і не цінує простолюд.
Надворі вже травень, а на моєму балконі ще від Нового року стоїть ялинка, куплена на базарі. Вона давно померла, глиця з неї обсипалась мало не до останньої голочки, але я не можу її викинути. Живою вона була дуже гарна.
