1880 року в числі 4/5 петербурзького журналу «Слово» побачила світ наукова розвідка «Труд человека и его отношение к распределению энергии». Надсилаючи її текст К.Марксу, автор не приховував нетерпіння дізнатися думку того щодо своєї «спроби погодити додаткову працю з панівними фізичними теоріями».
Автором був 30-літній український дослідник доктор Сергій Подолинський. Ф.Енгельс, думку якого у свою чергу забажав почути Маркс, заявив, ніби Подолинський «поплутав фізичне з економічним» і збився на манівці. Насправді український новатор поєднав, а не «поплутав» фізичне з економічним. Парадигма Подолинського є наріжним каменем, заклавши який, учений започаткував національну наукову школу фізичної економії і став її фундатором.
Розвиток ідей Подолинського В.Вернадським, М.Руденком та їх послідовниками творить з української наукової школи новітню школу світового виміру. Осердя школи складають природничо-господарські підвалини теоретико-, історико-економічного та прикладного знання, котре є достатнім у сенсі сприяння, а не протидії продовженню життя на землі.
Набуття достатності заснованою на цих засадах економічною освітою буде сприяти її перетворенню у потенційно найякіснішу в світі. Це перетворення стане реальністю завдяки привиттю молоді навичок природничого осмислення господарського буття та виховання адвокатів (а не катів!) нащадків. Грунтована на достатньому знанні практика господарювання передбачатиме побудову економічних систем, безпечних для освоєння сфер живого, неживого й розумного теперішніми і прийдешніми поколіннями.
...Упродовж 130 років українська наукова школа фізичної економії формує для власної нації і цілого людства русло достатності економіко-філософської культури. Кожен, хто рухається ним, тримається двох «берегів». Природничого, котрий утримує мислення і господарювання в рамках законів природи і констант світобудови. Та гуманітарного, що визначає безсмертя українства як безсмертя людства.
