4 вересня
Був собі колгосп у нашому районі. Керівництво сюди рідко заглядало, бо розташований він аж під сусідньою областю, щонайдалі від райцентру. Тому й життя тут протікало за власними, іноді навіть ірраціональними законами. Голови в цьому колгоспі змінювалися, «як рукавички». Понад 300 працюючих — то велика сила, щоб диктувати свої умови.
Останній голова, заплутавшись у боргах за пальне якомусь комерсантові, «висватав» цього ж комерсанта як нового хазяїна колгоспу. Отож, стало господарство з легкої руки вищого начальства підсобним. Київ надав шалений кредит для розвитку села, жодної копійки з якого в село не потрапило. Більше того, за роки «господарювання» комерсанта з колгоспу було вивезено і розкрадено все до цурки. Пасіка на 110 бджолосімей, більше як тисяча голів великої рогатої худоби, вівці, свині, техніка. Усе! Колишнім колгоспникам (тепер працівникам підсобного господарства) за роботу платили обіцянками, а вкрасти не дозволяла озброєна охорона.
Коли все, що можна, було вивезено, комерсант разом зі своєю фірмою розчинився в повітрі, не сплативши навіть належних податків.
Люди розбіглися по сусідніх селах у пошуках заробітків, на чотирьох тисячах гектарів орної землі залишилося два комбайни, три трактори і кілька машин... Колгосп змушений силами 80 чоловік починати все з нуля — без техніки, без грошей. Надія на процвітання завдяки «доброму дядечку» обернулася гірким розчаруванням.
А тепер хочете вірте, хочете — ні, але називався цей колгосп і колись, і тепер... «Україна». Символічно, чи не так?
