24 липня
Він умів тримати Бога за бороду. Либонь, дар од природи.
Міліціонер, швець хутряних шапок, таксист, журналіст. Він завжди знаходив
якусь лазівку, щоб заробити. І ось нещодавно зустрілися — нова іпостась
— збирач металобрухту.
— Навіщо мені газетярські копійки? Крім того, напишеш якусь
дурницю, а потім клопоту не оберешся. Миле діло — брухт. Встав о четвертій
ранку, гайнув легковиком по селах, по старих тракторних бригадах, майстернях,
потицяв на задвірках лопатою — о, є! Відкопав, очистив, поклав залізяку
до причепа. За нею — колінчастий вал, за ним ще щось. За півдня кілограмів
200—300 набрав, і назад. Здав до приймального пункту, гроші в кишеню, і
ніяких податків, ніяких нервів. За день до 50 гривень маю. А ти маєш?
Що я міг відповісти? Тож перевів балачку на інше. Хвилин
двадцять ми ще правили теревені, згадували спільне журналістське минуле,
потім попрощалися й роз'їхалися врізнобіч. Він на вишневій «сімці», я на
старенькому велосипеді. Другий би змовчав і спробував сам застосувати вивідане
«ноу-хау». Але я не жлоб. Будь-ласка, беріть, користуйтеся. Може, хоч хтось
заживе краще.
