18 травня
Сни, які приходять до мене, найчастіше переповнені жахами: щурі, чорні монахи, брудна вода і карлики, що танцюють на могилах, зливаються в один суцільний вир, котрий засмоктує в себе колишню радість дитячих сновидінь. Але одне марево я запам'ятав надовго.
Начебто стою в якомусь музеї і розглядаю величезне полотно. На картині біля високого закривавленого хреста стоїть сухорлявий напівоголений бородатий чоловік і тримає в руках великий щербатий камінь. У його зіницях — лють. Натовп, який зібрався перед цією людиною, в єдиному пориві страху відсахнувся від метальника, а на обличчях оточуючих застиг вираз жаху і крайнього подиву. На худих руках бороданя напнулися жили, і з усього видно: він не лякає, а обов'язково зараз пожбурить свій снаряд у юрбу. І підпис під картиною: «Христос воскрес».
Розповів свій сон знайомому мистецтвознавцю і просто хорошій людині Олесю Нозі. Олесь замислився: «Ти знаєш, змальований сюжет надзвичайно сильний. Але, можливо, люди все ж не заслуговують бути зображеними саме такими? Впевнений, вони хочуть і можуть бути кращими. Чи ти так не думаєш?».
А через кілька днів товариш розповів, як у їхньому районі якась кмітлива бабуся, котра працювала санітаркою в морзі, більше року продавала землякам воду з-під крана, видаючи її за «мертву», тобто таку, якою обмивали небіжчиків. Від клієнтів не було відбою: християни купували «мертву» воду, щоб навести на інших християн порчу, хворобу, відбити у когось коханого чи кохану. Коли афера старенької розкрилася, в міліції тільки посміялися — бізнес є бізнес.
