14 серпня
Того далекого літа, коли я, прокинувшись від того, що почула, як плачуть і мама, і бабуся разом, мені виповнювалося 7 років. Вже готувалась іти до школи, хоч, як говорили сусіди, «два роки працювала вчителькою», навчаючи букв менших дітей і ровесників на вулиці, бо саму мама навчила читати ще у п’ять років.Бабуся Федора своїй дочці Уляні забороняла йти в Димер на курси вчителів, куди маму, як одну із небагатьох «гарно грамотних» людей у селі, запросили, викликавши перед цим у райвно.Мама, третя дитина у сім’ї, була першою, кого її батько Павло Мусійович вирішив після сільської восьмирічки вчити в Київському поліграфічному технікумі. Диплом вона мала одержати увечері 24 червня 1941 року.Голосним шепотом бабуся аргументувала своє рішення: «Валя буде вчитись у школі і без тебе. Вона здібна дівчинка. А тебе ті райкомівці примусять вступити в партію. Нащо тобі ті бандити? (Після 1933 року бабуся комуністів інакше не могла називати.) Я не дозволяю. Не хочу! Послухай мене, доньку. Відмовляйся від школи, Улянко...Так і сталось, як веліла бабуся, бо мама була слухняною дочкою. В учителі вона не пішла. А мене вчив присланий із Ясногородки Микола Іванович, а не Уляна Павлівна.
