16 березня
На вернісажі під відкритим небом, неподалік від львівського Оперного, чого тільки не побачиш. Від розмаїтості художніх виробів очі розбігаються. Вони різні — з глини, металу, дерева, каменю, бісеру, пластику, але, звичайно ж, найбільше представлено картин різних стилів: імпресіонізму, постімпресіонізму, кубізму, модерну, абстракціонізму...
Аж ніяк не молодий чоловік інтелігентної зовнішності, поміж усіх інших, теж продавав свої полотна — карпатські краєвиди, сільські пейзажі та кримське узбережжя Чорного моря. Серед його художньої колекції, виставленої на продаж, було й декілька портретів знаних людей.
Несподівано біля нього зупинилось двоє молодих людей, котрі досить прискіпливо, наче критики-мистецтвознавці, намагалися оцінити його художні полотна.
— Е... батьку, застарів, — сказав один із них. — Не те продаєш, що треба, тому ніхто й не купує. Ось бачиш, що нині користується попитом! Від таких картин і «навар» непоганий, — сказав один з них і демонстративно показав рукою на сусіда, котрий стояв поруч з чоловіком і теж продавав свої досить невизначені «витвори мистецтва», написані чи то в стилі абстракціонізму, чи кубізму, а може, й модерну...
— Так-то так! — задумливо відповів чоловік. — Кожен пише те, що до вподоби. Але писати такі картини, як у мого сусіда, особисто для мене «no problem»! Але цікаво, чи має він такі полотна, як у мене?
